Розділ «ТАКТИКА БОРОТЬБИ ЗМІНЮЄТЬСЯ»

Нескорена армія (Із щоденника хорунжого УПА)

За роки визвольної боротьби УПА здобула великий авторитет серед українського народу. Вона зуміла з'єднати українські маси і очолити боротьбу за Самостійну Соборну Державу. Хоча визвольна боротьба понесла великі жертви, але не зломилася. Москва була не в силі задушити Українського Визвольного Руху і мусила укласти тридержавний пакт, щоб знищити УПА. За більшовицьким наказом Польща застосовує іншу тактику боротьби прота УПА.

Коли польські гарнізони займали українські терени, то і УПА була змушена прийняти іншу тактику. Щоб не встрявати в чоловий бій з ворогом, наші відділи мусили постійно змінювати місця постою.

У нашій сотні був інспекційний старшина к-р Байда. Він був гарячої крові, часто не погоджувався з сотенним Громенком. Байда був колишній старшина Червоної Армії. Він не звик втікати від ворога. Але Громенко був більш розсудний. Іноді, щоб не йти в чоловий бій з ворогом, а тим більше, що ворог переважав в кількості десятикратно. Сотенний маневрував підрозділом. На другий день наші кур'єри повернули і від к-ра Рена принесли нові накази. Вони зустрілися з боївкою Орлика, а від нього довідалися, що генерал Сверчевський приготовляє велику акцію проти УПА.

В березні стало дуже холодно, і знову почав падати сніг.

Приходять зв'язкові з Бескиду і повідомляють, що там була велика облава. Ворог стягнув біля трьох тисяч воїнів проти сотні Хріна, яка далася взнаки полякам. Один полк був з Балигороду, другий полк зі сторони Волі Мигової, а третій — зі сторони Тісної. К-р Хрін їх перехитрив. Довідавшись про облаву на той терен, пішов до іншого і сміявся з них.

Коли польські частини переходили ліси, то натрапили на санітарну криївку (мабуть не була добре замаскована). Там було сімнадцять поранених вояків УПА, доктор Орест і санітарка Оксана. Ворог підійшов до криївки і відкопав вхід. Кричали "виходзіць" і пустили кілька серій з автоматів. Наші почали боронитися, викидали наверх гранати. Поляки так само кидали до середини гранати. Коли бачили, що наші не піддаються, почали кидати слізні гранати. Оборона тривала майже до вечора. Наші бачили, що немає виходу, а живими на тортури не хотіли піддатися. Вони, замінувавши криївку, підірвали її; коли побачили що безвихідне становище і всі там загинули. Також загинуло там кілька ворожих вояків.

Поляки хвалилися великими успіхами, що знищили бандерівський шпиталь. К-р Хрін не був поблизу тієї криївки і не міг їх оборонити.

Березень 1947 року. Біла плахта почала зникати з поверхні землі. Відділам УПА було легше порушуватися в терені. Поляки пожвавили виселення наших людей. Головне командування УПА знову дало наказ: щоб по вивезенні наших селян такі села палити, щоб ворожі банди не мали що грабувати, бо по вивозі сіл, польські селяни під прикриттям міліції все грабували. В кінці березня к-р Хрін одержав звістку, що до Сянока мають приїхати високі польські старшини на інспекцію, а звідтам до Балигорода.

К-р Хрін зрадів, що здійснить велику справу по захисту українського населення. Він зібрав цілий курінь і вирушив у сторону Балигорода, де мали проїжджати польські горлорізи. Прийшов на шосу, що вела зі Сянока до Балигорода, і вибрав догідне місце на засідку, розташував курінь і нетерпляче дожидав. По кількох годинах часу зближається колона. Хрін дає наказ, щоб концентрувати увагу на середину валки, де будуть їхати польські "дігнітаже". Передні автомашини, наповнені вояками, якраз доїжджали до правого крила курсня. Нараз — наказ, і ураганний вогонь із сотень автоматів і кулеметів посипався на ворожу валку, і особливо в середину, на лімузини, де їхали польські генерали. Польські вояки були спаніковані, бо не сподівалися такого привіту, розбігалися в різні сторони, бо не було навіть часу, щобн зайняти якусь оборону. Ворожа колона стала розбита, лімузини згоріли, і в них загинуло кілька генералів, а між ними найбільший україножер — генерал Сверчевський.

По великій перемозі к-р Хрін повертав у Бескид із задоволенням, що здійснив своє бажання.

Про смерть генерала Сверчевського почув цілий світ. Польське командування шаліло від люті. По смерті Сверчевського польський уряд дав наказ чим скоріше вивезти наше населення. По вивезенні села, зараз же тієї ж ночі, наші відділи то село палили. Настало пекло. Всюди на Закерзонні було далеко видно заграви та великі клуби диму з палаючих сіл.

Довколишні терени були зайняті ворожнми військами. Сотня мала часті сутички з ВП. Наші вояки були вимучені, нам був потрібен відпочинок. Сотенний вирішив знову перейти на польські терени і трохи відпочити. Вночі сотня переправилася через Сян на ворожу територію до варського лісу. Там, на високому шпилі гори, зайняли ми оборону. То був добрий обсерваційний пункт, де можна було бачити навколишні села і всі рухи ворога.

Рано зі сторони делягівського лісу почули ми серії кулеметів і артилерію. Припускали, що ворог робив там облаву. По цілоденному відпочинку знову переправляємося через Сян на свої терени і закватировуємо в грушівському лісі.

У моїй пам'яті залишився незабутній день 30 квітня 1947 року. Сотня закватирувала біля села Загути. Того дня селяни Гути, Загути і Ясенів дістали повідомлення, що завтра мають бути вивезені. Як довідались, що сотня з'явилася біля Загут, то всі селяни з тих сіл прийшли до лісу, щоб з нами попрощатися. Зі собою принесли що мали: хліб, масло, молоко та сало. Тяжко описати цю смутну зустріч, що наповнила серця повстанців і селян. Майже цілу ніч селяни провели з нами. Над ранком час був їм відходити до домів. На прощання селяни всіх нас обнімали, цілували. Старі бабуні цілували нас в голови і благословляли на дальшу боротьбу за Українську Самостійну Соборну Державу, а вони будуть молитися за нашу перемогу, і де б вони не були, то завжди будуть за нас пам'ятати.

Найжалібніша картина була, як місцеві хлопці прощалися з родичами, деякі — з жінками і дітьми, що на довгий час могли розлучитися. Ми потішали селян, що час прийде, і вони повернуться на свої рідні землі і заживуть вільним життям. Я завважив старенького дідуся, що стояв під ялицею і похитував головою. Я підходжу до нього і питаю:

— Що роздумуєте, дідусю?

Старенький підніс голову і жалібно сказав:

— От коби мені повернулися молоді літа, то іще б з вами погуляв. Колись за Австрії був я добрий стрілець, міг добре поцілити…, — і знову похилив голову, задумався.

— Тепер ми вас замінили, дідусю, — відповів я.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Нескорена армія (Із щоденника хорунжого УПА)» автора Йовик (Соколенко) Іван на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ТАКТИКА БОРОТЬБИ ЗМІНЮЄТЬСЯ“ на сторінці 1. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи