Розділ «БІЙ З ЧЕХАМИ ТА ІНШІ НЕСПОДІВАНКИ»

— Гроші тримайте, вони вам ще придадуться. Ми гарно подякували за щире серце і відійшли.

— Краще нам пішло, ніж ми сподівалися, — сказав Лагідний.

Задоволено повертаємо до сотні, та і не з порожніми руками.

По нашому повороті машеруємо далі. Тут були вже рівнини, і марш був не такий тяжкий.

Чим день, то все ближче посуваємося до нашої мети. Повсякчасно встає перед нами питання: що буде, як перейдемо на територію чехів? Бо де б ми не були, то словаки нас остерігали, щоб ми були обережні на територїї чехів. Але немає ради, через чеську територію мусимо перейти, бо іншої дороги не було. Треба бути приготованим на все. Тішить нас лише, що вояки в доброму гуморі.

Ніч була тепла і лагідна. Погода нам дописувала. Машеруємо польовими дорогами і полями, щоб скоротити дорогу. Над ранком приходимо під мале місто Раєць. Хоч комплекс лісу був не дуже великий, але догідний. Тут розтаборюємося.

Був це день 5 серпня 1947 року. Біля обіду стійка повідомляє, що затримали чеських туристів. Сотенний, я і Лагідний підходимо до них, вітаємося. Громенко каже їм, хто ми такі. Відповідають, що вони є чеські студенти-туристи, що багато чули про нас і дуже раді, що з нами стрінулися. Додали, що дуже багато про нас пишуть чеські газети.

Ми з ними просиділи досить довгий час. Студенти ставили досить важливі питання, дуже цікавилися комуністичною системою, з якою вони ще не були добре ознайомлені. Питали, яка наша мета, що ми прийшли на Словаччину, і чи ми прямуємо у Західну Європу, так як пишуть газети. Під кінець нашої розмови Громенко запитав, чи вони мають карту Чехії, ми їм заплатимо за неї. Вони відповіли, що мають, але не дуже точну. Один з них витягнув з торби карту і передав сотенному. Я запитав, скільки їм заплатити, а він відповів:

— Ми задоволені, що ми вам змогли чимось допомогти. Дякуємо, вам гроші ще будуть потрібні.

Ми вже маємо карту Моравії, Чехії і частини Австрії. До того ж студенти, як відходили, залишили нам ще медикаменти, які мали зі собою, і запевняли нас, що нікому не будуть казати про цю зустріч.

Повертаємо до сотні. Вояки вже проснулися. Переходжу поміж ними, бачу, що вояки вже брудні — потрібно було б, обмитися. Приходжу і кажу до Громенка, що я вирішив наказати, щоби розпалили вогні і зігріли води, аби вояки обмилися. Сотенний каже:

— Добра думка, до того ж і можливість така є. Наказую розпалити вогні і щоби вояки припровадили себе до порядку. Тут не треба було казати два рази. За кілька годин вояки були помиті, поголені і стали подібні на себе. Всі були готові до відмаршу.

Добре, що ми вирвалися з чеського оточення, і що вони стратили нас з очей. Нам треба буде зробити добрий шмат дороги, з огляду на малі комплекси лісів, а коли чехи зорієнтуються, то ми тоді будемо досить далеко.

Нам якнайскоріше треба добитися до ріки Морави. Знаємо, що Морава широка і дуже бурхлива.

— Добре, що моя рука вже не болить, можу трохи рухати нею, — сказав сотенний.

Машеруємо рівнинами і малими комплексами лісів. Цієї ночі зробили ми понад тридцять кілометрів маршу. Вже почало розвиднюватися, і нам треба було підшукати місце на денний постій, бо в таких малих лісах все-таки треба було остерігатися, що хтось нас завважить.

Знайшли ми малу площу густого лісу і тут закватирували. Ще ми добре не розтаборилися, як стійка повідомляє, що затримали одного цивіля. Сотенний підходить до нього, вітається і питає, з якого села він, і про ситуацію в терені. Цивіль дав добру інформацію і просив нас зайти до дєдіни:

— Гостям будемо раді, четників близько нема.

Сотенний подякував йому за інформацію і обіцяв, що ми загостимо. Приходить до сотні і розповідає про свою зустріч з цивілем. На перший погляд, цивіль здавався йому підозрілим типом, щоб йому можна було повірити, але все одно треба спробувати. Сотенний каже Лагідному взяти один рій вояків і піти до села, але бути обережним.

Лагідний відійшов, а ми нетерпляче чекаємо, але стрілів не чути.