Розділ «БІЙ З ЧЕХАМИ ТА ІНШІ НЕСПОДІВАНКИ»

— Бунчужний, ви завжди вибиралн місця постою, то і тепер можете обійтнся без моєї поради. Робіть, як уважаєте, щоби було добре. Погода поки що дописує.

Біля обіду стежа повідомляє, що найшла на селян зі села Поломки, які везли сіно. Від них довідалися, що поблизу немає четників.

Тут мали ми добрий відпочинок. Сонце гарно пригрівало. Сотенний почав жартувати, лише нервувало його, що мусить тримати руку на поясі. Не міг того перенести, що був командиром сотні, а тут опинився роззброєним. Я потішаю його, що скоро рана загоїться, і він дістане свого автомата.

Перед нами простягався високий пояс гір, через які ми мусимо перейти. Щоб дістатися до Низьких Татрів, нам треба зробити до двадцяти кілометрів. Машеруємо навпростець, дряпаємося на гору, а відтак в долину і знову на гору. Можу сказати, що зробили ми добрий шмат дороги.

Підійшли ми до села Боца-Вижна. По переході кількох високих гір були втомлені, і треба було відпочити.

Було 19 липня 1947 року. Знайшли ми добре місце і розтаборилися. Не знали, що тут пролягала туристична дорога. По короткому часі стійка затримала двох людей. В розмові довідуємося, що то чоловік і жінка, агрономи з Братислави. Спочатку вони налякалися, але як довідалися, хто ми є, почували себе вільно, казали, що пам'ятають УПА з тамтогорічних рейдів по Словаччині.

Говорили ми з ними більше години. Чоловік цікавився нашою боротьбою і питав, куди ми йдемо. Я відповів, що ідемо всюди, де комуністи поневолюють народи. Агроном поінформував нас про чеські застави і казав:

— Уважайте, бо за який кілометр від вас є застава.

По довгій приятельській розмові ми попрощалися, і вони відійшли.

Рушаємо в дорогу. Нам треба обминути село Боца-Нижня і перейти шосу, що вела до цього села. Лише перейшли шосу, як зі сторони села посипалися на нас кулеметні серії. Наказую: "На становища". Сотня готова до оборони. По зв'язку подають, що поранений стрілець Грім. Санітар Зірка кількома стрибками був біля нього, щоб надати першу допомогу. Грім був поранений в живіт, в моменті відбезпечив гранату і себе розірвав.

Тихо лежимо на становищах. Чехи наступають. Даю наказ підпускати чехів на близьку відстань. Нараз свисток сотенного — і як грім з неба по чеській лінії посипалися наші кулеметні і автоматні серії. У чехів створилася паніка, вони почали втікати, куди попало, а за ними сипалися наші кулі. Чехи залишили на полі бою двадцять одного вбитого. Скільки вони мали поранених, то не знати, бо забрали зі собою.

— Оті глупі "пепічки", — відізвався сотенний, — за нашого одного заплатили двадцять одного. Сотенний каже:

— Бунчужний, я думаю, що ми тут затримаємося на відпочинок, бо я зіслаб та бачу, що і вояки виснажені.

Вогнів не можна було розпалити, бо ріща було мокре. Вояки позавивалися в палатки і заснули. Сотенний дістав гарячку. Кажу зв'язковим за всяку ціну розпалити вогонь, щоб сотенний зігрівся. 3 тяжкою бідою розпалили вогонь і Громенка накрили палатками. Дощ не переставав.

Було біля полудня. Висилаю ройового Лозу з трьома стрільцями на розвідку: чи немає поблизу салажів, бо нам вже вичерпалися харчі. Сотенний біля вогню заснув. Я, сидячи біля вогню, думав над дальшою ситуацією. Найгірше, що нам вичерпувалися харчі, і, напевно, будуть труднощі їх дістати, бо чехи заблокували села. Надія була на салажі.

Між часом сотенний пробудився. Найперше, питає, чи все в порядку.

— Так, — відповідаю, — не журіться.

Кажу йому, що я вислав ройового Лозу, щоби той розвідав, чи немає поблизу салажів, і, може, дещо приніс. Бачу, що вояки знеможені, бо нічого не їли. Нетерпляче чекаємо на поворот наших з надією, що щось принесуть.

Вже смерклось, а ми чекаємо. Вже рано — їх нема. Втрачаємо надію на їхній поворот, боїмось, чогось не попали чехам у руки.

Біля полудня стійковий повідомляє, що наші повертають. Цю вістку почувши, вояки зраділи, але їх бентежило питання: чи щось несуть. Друзі приходять, приносять чотири забиті вівці і кілька кілограмів овечого сиру. Кухарі скоро взялися до варіння м'яса.