Розділ «ВІДПЛАТНІ АКЦІЇ»

Місяць жовтень не дуже сприяв нам з погодою: часто перепадали дощі, але це не спиняло наших оперативних дій. В наш район знову прибули три сотні з Перемищини, що мали брати участь у бойовій акції.

Коли курінь збирався до купи, то вояки здогадувалися, що десь буде війна, лише не знали де, бо кожна запланована акція була в суворій таємниці.

Курінь закватирував в лісі, біля села Поруби, а командний склад куреня в селі. К-р куреня полковник Коник давав накази і інструкції, як має відбуватися акція. По відправі сотенні розійшлись до своїх відділів. Під вечір курінь зібрався до відмаршу. Сотенні давали накази для своїх старшин.

Накази були чіткі, щоб хтось з вояків їх не переступив, бо це була не тільки відплатна акція, а також акція пропагандивна. Наказано було чемно поводитися з цивільним населенням, а особливо зі старшими віком, жінками і дітьми, бо сотенні знали, що вояки чекають, коли прийде час бою. Майже кожен з них втратив когось з родини. У випадку, якщо котресь бандитське село чинитиме опір і стрілятиме, тоді можна їм відповісти вогнем. Акція має початися тоді, як буде вистрілена червона ракета.

Стрілецьким рядком вирушили біля півтори тисячі українських повстанців. Треба було машерувати через поля. Земля була трохи мокра, але то не перешкоджало нам, бо до цього вояки були призвичаєні, і ніколи ніхто з них не нарікав.

Після кількагодинного маршу зближаємось до ріки Сян, яку маємо перейти. Місцеві вояки знали добре, де можна пєрейти вбрід. Сотня Громенка має переправитися першою і зайняти оборонні становища по другій стороні Сяну. Сотня скоро подалась вбрід, і за кілька хвилин вже були ми на становищах.

Переправа куренів була дуже швидкою. Вже цілий курінь по другій стороні ріки, і ніхто нас не завважив. Сотні бігом розтягають понад Сяном розсипну лінію, і так маємо наступати. Наша лінія була розтягнена на декілька кілометрів. Година 11-та — червона ракета засвітилася на небі. "Час наступати!" — майнула в кожного з нас думка.

Вояцтво бігом подалось вперед. Підбігаємо до перших хат. Наказ — "Бігом вперед, вогонь". В момент спалахнули вогні на цілій лінії, яку зайняв наш курінь. По хатах настала велика паніка — польські селяни не знали, що робити, з криком вибігали з хат і не знали, куди їм бігти. Повстанці їх заспокоювали і допомагали їм вийти з палаючих хат, пояснювали їм, що це не є помста, а відплата за напади на українські села, що ми хочемо забрати награбоване польськими бандитами.

Коли вогні вибухнули на кілька кілометрів, в цілій Польщі стала тривога. Дзвонили дзвони, з сусідніх сіл поляки втікали. Була розтривожена ціла Польша. Курені впоралися дуже скоро. Нам треба було бути обережними, бо сподівалися, що буде якийсь опір, або якась військова допомога. Був наказ — забрати всю худобу, бо вона була пограбована у наших селян. Наші виховники поралися з пропагандою: бігали по селу, повідомляли польських селян, що принесе їм комунізм, щоб вони разом з нами стали до боротьби проти більшовиків, наказували їм, щоб вони більше не наважувались нападати на українські села. Курінь зробив велику пропаганду. Польське командування не відважилося вислати частину армії чи міліції на оборону населення.

Закінчився бій, згоріли польські села на кілька кілометрів в глибину Польщі. Акція тривала чотири години. Наказ — збирати сотню до купи і відступати, бо ми все ще сподіваємося, що буде якась реакція з ворожої сторони. Забираємо по дорозі всю худобу і подаємось обережно в сторону Сяну.

Година четверта. Рано сотня дійшла до Сяну. Нам треба було найперше перегнати через Сян худобу. Заднє забезпечення тримає чота к-ра Залізняка. Поки що все йшло благополучно. Громенко задоволений, що ми не втратили жодного вояка. Переправившись через Сян, стали ми на короткий відпочинок, бо треба було нав'язати контакт з рештою наших сотень. Сотенний висилає розвідчу стежу. В короткому часі стежа повертає і повідомляє, що вже цілий курінь по цім боці ріки. Опісля довідуємося, що к-р Бурлака мав п'ятьох вбитих і двох поранених. Сумна звістка пронеслася по нашій сотні.

— Немає ради, — де дрова рубають, там тріски летять, — каже Громенко.

Нема чого гаяти часу, кожна сотня відмашерувала в свою сторону. Худобу, яку ми забрали, передали нашим селянам, лише кілька коней залишили для сотні.

Як довідалися ми пізніше, то аж на другий день на місце акції прибули частини ВП. По кількох наших акціях ворог ще більше почав зміцнювати свої гарнізони.

Кожна акція УПА мала велике моральне значення, як для вояків, так і для селян. Сотня повільним маршем, дійшла до села Рибне і там закватирувала.

Відділи УПА постійно змінювали місця постою в своєму оперативному терені, щоб не дати змоги ворогові зорієнтуватися: які наші сили, або де ми таборуємо. Як доносила наша розвідка, поляки говорять, що УПА — це якесь невидиме військо, бо з'явиться тут і миттєво десь зникає.

Був наказ проводу, щоб частіше кватирувати по селах, по можливості, щоб підтримувати населення на дусі. Ворог в терені показувався зрідка, бо коли якась польська частина бувала вислана в терен, то завжди бувала розбита відділами УПА. В теренах, де оперували сотні УПА, була повна самостійність, адміністрація теренової сітки вив'язувалася дуже добре. Що стосується селян, то вони були завжди дуже раді, як до їхнього села загостила сотня УПА.

В нашому курені був військовий капелан. Коли капелан перебував у нашій сотні, то сотенний старався, як свято чи неділя, кватирувати в селі, щоб там відправити Службу Божу. Тереновий провід ОУН найбільше уваги присвячував пропаганді серед польського і більшовицького війська, яке якраз повертало зі заходу через наші терени. Був наказ, щоб зачепних боїв з ними не провадити, тільки розповсюджувати летючки. Зміст летючок був такий:

— До офіцерів і до Війська Польського! Офіцери і вояки! УПА не бореться з польським народом. Ми не хочемо воювати і з військом теж, але будемо бити кожного, хто буде грабувати наше населення і тих, хто буде намагатися нас поневолити! Якщо хтось з польських вояків попав у наші руки, то йому вияснилось, хто ми і за що боремося! Ми за Вільну Самостійну Україну!