Розділ «ВОРОГ ЗАСТОСОВУЄ ТЕРОР»

По теренах, зайнятих УПА, почали шаліти польські військові частини. їх метою було застрахувати наше населення, щоб воно добровільно голосилось до виїзду. Більшовицькі старшини пропагували, щоб люди виїжджали в Україну, а там заживуть вільним життям. Говорили, що тут вони, начебто, в небезпеці, тому що УПА не дає їм вільно зажити. Також польські банди нападають на їхні села, а там, в Україні, під захистом батька Сталіна страху не буде. Їхню пропаганду наші селяни ігнорували, бо знали добре, що їм несе більшовицький рай.

Коли ворог бачив, що таким засобом не вдасться переконати населення до виїзду, то застосував іншу тактику — терор. Польське командування висилало свої частини на села, де їм було дозволено грабувати і тероризувати населення. Кожне село було до того готове — виставляли стійки. Коли бачили, що зближається ворожа частина, то вони все ховали до криївок, а худобу виганяли в ліс, бо ворог не дуже радо зближався до лісу.

Наша сотня постійно змінювала місця постою, щоб здезорієнтувати ворога. Ворожі частини довго не затримувалися в селі — увійшли в село, пограбували що попало, заарештували кілька селян, котрі не могли сховатись в лісі, і скоро відходили, бо боялись, що може бандерівці близько є в лісі — то буде їм гаряче.

Крім того, селяни, як звичайно, працювали на ріллі. Навіть не було в них думки, що ворог може їх силою викинути з їхніх прадідівських хат.

Весна заносилась дуже гарною, погода дописувала, а природа пишалася зеленими ланами збіжжя.

Зближався латинський Великдень. Поляки зміцнювали свої гарнізони, бо сподівались акцій УПА, хоч наша сотня не мала таких планів. Сотня, користаючись зі спокою в терені, закватирувала в делягівському лісі. Під вечір долучив до нас районовий господарчий референт, друг Верниволя і провідник СБ (Служба Безпеки) друг Карло зі своєю боївкою.

До свят і по святах ворог не робив випадів. Наші селяни приготовлялися до відсвяткування Воскресіння Господнього. Кожне село сподівалося, що сотня загостить до них на свята. Воякам також було цікаво, де сотня буде святкувати. Наші інтенданти теж приготовляли все потрібне до Великодня.

У Велику П'ятницю сотня перейшла до села Явірника Руського. Молоді жінки і дівчата гарно прибрали церкву.

В нашій сотні перебував курінний капелан. Зв'язкові повідомили селян, що в їхній церкві буде відправлятися Служба Божа і "Положення Плащаниці".

В селі — святковий настрій. Селяни, святково повбирані, зійшлися до церкви. Службовий підстаршина допильнував виставити сильне забезпечення, щоб часом несподівано не наскочив ворог. Радості не було кінця. По Службі Божій вояки розійшлися по квартирах, де разом зі селянами ділились враженнями. Командний склад сотні вирішив, що будемо святкувати Великдень на поляні поміж селами Гутою і Липою. Там була велика поляна, де з одного боку була гора, а з другого боку — ліс, що тягнувся аж до Сяну. У Великодню Суботу закватирували ми на тій поляні.

День був дуже сонячний і теплий. Наші вояки приступили до праці: рубали кругляки і приготовляли два ряди довгих столів, бо тут мали святкувати селяни з довколишніх сіл.

Коли вояки впоралися зі столами, все було готове до відсвяткування Великодня. Сотня відійшла до села Поруби. Там селяни нас тепло вітали, а дітвора бігла нам назустріч, тішилася, казала, що до них іде їхнє військо. В селі постановили ми нічний постій.

Біля півночі наша стежа, що була вислана в терен, повертає і звітує, що в стороні Жогатина з'явилися частини польського війська і освітлюють терен білими ракетами.

Сотенний наказує зміцнити забезпечення, хоч ми добре знаємо, що ворог вночі не буде робити нападів, але на всякий випадок треба забезпечитися. Ніч була спокійна. Селяни з довколишніх сіл були повідомлені про спільне святкування Великодня.

Почало заноситись на Божий дєнь. Сотня вимашерувала в означене місце свята. Туди з усіх усюдів напливали святково вбрані селяни. Молоді жінки і дівчата у вишиванках несли зі собою все, що годиться на Великдень: повні кошики великоднього печива, м'яса, яєць і дечого більше. Всі довколишні села лишилися на цей день пустими, бо селяни, мов відчували, що то вже їхній останній Великдень на рідних землях.

Велику поляину дівчата окрасили кольоровими вінками і иаціональннми вишиванками. Столи були вкриті вишитими скатертинами, а на них двома рядами накладені святкові Божі дари Великодня. Із-за гори помалу висунулось велике коло сонця і кинуло своє золоте проміння на велику поляну, де зібралось кілька сот українських селян, щоб гідно відсвяткувати це величне свято. Навпроти столів стояв престіл, накритий вишиваними скатертинами. Радощі, які панували на поляні, ніяк не можна описати.

До престола виходить в святкових ризах курінний капелан з хрестом в руках. Він зробив знак хреста і заспівав "Христос Воскрес", а за ним з грудей сотень людей понеслась молитва Іен — генеиь далеко по горах, і здавалось, що голоси лунали аж до неба, де осівся Спаситєль Світа — Христос. Далі відправлялася Служба Божа. По Службі Божій селяни разом з вояками УПА позасідали за столи, а капелан переходив вздовж столів і святив те, що було приготоване. По свяченні пасок сотенний Громенко привітав всіх присутніх могутнім "Христос Воскрес". Тут знову по поляні понеслось "Воістину Воскрес".

Громенко, хоч малий на зріст, але голосом могутній, сказав:

— Дорога громадо, брати і сестри! Лютин ворог не дає нам відсвяткувати цей величний день, як личить кожному народові в світі, але не зважаючи на це, ми святкуємо цей день як одна велика українська родина. Ми, вояки УПА, радіємо, що можемо разом з вами відсвяткувати цей Великдень. Так, як ворог запланував, може то буде останній Великдень, що ми святкуємо разом з вами. Але тішить нас те, що ви гідно бороните свою гідність, як личить боронити її кожному доброму українцеві. Ви з нами стояли в рядах боротьби за визволення нашої скривавленої Батьківщини, не раз ви дивилися в очі смерті. Окрім того, ви стояли мужньо. I ми віримо, що де б ви не були, ви будете вірні тим ідеалам, за які ми боролися разом ось тут, у цих закутинах нашої землі. Ми віримо, що сьогодні чи завтра ми переможемо!