Розділ «ЗНОВУ В ПІДПІЛЛІ»

Прийшов наказ згори, що маємо поділити сотню на малі групи, які б могли самостійно вести боротьбу, якщо буде потреба. Є відомості, що більшовики з польською армією приготовляють велику облаву на ціле Закерзоння. Нам потрібно було придумати, яку тактику краще буде застосувати в разі такої облави.

Сотенний скликав старшин на відправу і поінформував про наказ командування:

— Є відомості, що більшовики підготовлюють великі облави на наші терени. Щоб ми не зводили чолового бою з ворожими великими силами, нам треба розчленувати сотні на рої і розмістити їх на деякий час там, де є можливість. Місцеві вояки можуть піти до своїх родин і там у криївках сховатись, бо ворог не буде приділяти багато уваги селам, а найбільше буде концентрувати сили на ліси.

З тією пропозицією всі старшини погодились. В тому напрямку чотові і ройові підготовляли вояків: що вони мають робити на такий випадок. Наша розвідка діяла дуже інтенсивно, так що ми знали кожен план і кожен рух ворога.

Розвідка донесла, що до Бірчі і Сянока поляки стягнули кілька полків ВП, і багато з ними є більшовиків. Так що за кілька днів буде велика облава на наші терени. Наша сотня в тому не була заскочена, бо вже наперед кожний рій мав свої плани.

Того дня кватирували ми в брижавському лісі. Я зробив збірку сотні. Сотенний кількома словами попрощався з вояцтвом, побажав їм щасливого повороту на означені місця, а під кінець нагадав, щоб не сплямили честі українського повстанця. Наказ — "Спочинь", і всі вояки похмуро розійшлись по місцях, куди хто мав призначення.

Я пішов до села Маляви, до родини Бачиків, де переховувався раніше з їхнім сином Соколом, який впав на полі слави у боротьбі з ворогом. Приходжу несподівано. Мати Сокола дуже зраділа, що мене побачила, і не знала, чим мене пригощати. Я сказав, що це не є важливим в гостині, що я прийшов назад, до тої криївки, де ми з їі сином ховались, бо має бути велика облава, і я бажав би у них схоронитись. Я сказав:

— Знаю, що буду наражувати вас на небезпеку. Мати Сокола зі сльозами на очах відповіла:

— Ви тут хоронились з моїм сином, то, думаю, що за Божою допомогою, перебудете і тепер.

Мені стало якось ніяково. Я подякував. Господиня попросила сідати, приготувала їжу. Хоч давно я бачив страву, але дякував господині за гостинність, казав, що не голодний. Та з чемності не міг відмовитися.

Господиня позаслоняла вікна, а два молодші брати Сокола на дворі тримали стійку. Пізно вночі знову вліз я до тієї самої ями, в якій сидів рік тому.

Сокіл мав сестру Броню, вона допомагала матері заопіковуватися мною. Була вона середнього зросту, біле кучеряве волосся, дуже весела й жартівлива. Мабуть, вона була закохана в мене, але і я в неї закохався. Може саме тому і прийшов я до них, щоб там схоронитись.

Броня була дуже цікава і наполеглива дівчина: була членом жіночої сітки ОУН, скінчила санітарний вишкіл, а також не раз виконувала небезпечні місії. Не зважаючи на те, що мати була полькою, але всіх дітей виховала вона на українських патріотів і, до великої міри, сама нею була.

Сидячи в криївці, де було досить тепло, я заснув міцним сном. Як довго спав — не знаю, бо хоч годішника мав, то не було видно, котра година. Скільки часу минуло не знаю, але думаю, що вже розвиднілося, бо чую в хаті вже рух. Я сиджу тихо. 3 часом чую, що шафа посувається. Чую три рази стук в підлогу, це був наш знак, що в селі спокійно. Чую голос Броні, щоб я відкривав віко криївки, бо тільки з середини можна було відкрити. Я відсуваю замок, помалу тисну віко догори і бачу денне світло.

Броня каже:

— Друже командир, виходіть, вже снідання готове.

Я підняв віко догори, щоби вилізти наверх. Криївка була такою малою, що лише можна було сидітн, то мені потерпли ноги, так що я не міг відразу випростатись. Броня подала мені руку, і з її допомогою я виліз наверх. Побачив я господиню, яка поралась в кухні, привітався з нею:

— Добрий день! Вона ввічливо відповідає:

— Доброго здоров'я! Як вам спалося?