Розділ «БІЙ З ЧЕХАМИ ТА ІНШІ НЕСПОДІВАНКИ»

Лоза оповідав, що як вони зайшли до салажу, то їх там гарно словаки приймали, добре пригостили. Між тим, господар казав зачекати, поки він заб'є кілька овець. Ми навіть не здавали собі справи, що так довго забарилися, а ще до салажа були далеко.

— Щастя, що ми ні на кого не натрапили, — сказав Лоза.

Сонце схилялося до заходу, вояки підкріпилися, тож став у них і гумор інший.

Урадили ми, що нам треба вирватися з тих теренів. Найменше нам треба відійти до ста кілометрів. Забере це в нас сім днів маршу.

— Якщо б нам щасливо вдалося перейти шосу Боца-Мікуляш, то все було б гаразд, — сказав сотенний.

Маємо надію, що над ранком дійдемо до шоси. Машеруємо скорішим темпом, і сотенний може краще йти. Тієї ночі зробили ми двадцять кілометрів маршу і опинилися над шосою. Висилаю розвідку перевірити шосу. Вони дають знак, що можна машерувати. Першою шосу проскакує чота Лагідного, відтак охорона зі сотенним і я з чотою Залізняка.

Як ми проскочили шосу, Громенко сказав:

— Слава Богові, тут трошки віддихаємо і далі в дорогу.

Ми опинилися на рівнині. Звідси починаються Низькі Татри. По короткім відпочннку машеруємо далі, аж поки добре розвиднілося. На наше щастя, натрапляємо на салаж (випас овець). Висилаємо чотового Залізняка з групою вояків до одного салажу, а до другого висилаємо ройового Чумака. Призначаю їм місце збіркового пункту на випадок, якщо б ми мусили з того місця відійти. Справді, недовго ми на них чекали. Залізняк повертає і приносить чотири забитих барани і багато овечого сиру. Зараз же після Залізняка повертає Чумак. Купив у вівчарів малу свинку, трохи сиру і дві пари черевиків — те, що було найважніше, бо кілька вояків були майже босі.

Сотенний інтендант скоро розподілив харчі. Тепер маємо запас харчів на кілька днів. Машеруємо рівнинами, що сполучені малими комплексами лісів. Сотенний і я машеруємо за першою чотою. Чотові пильнують порядок маршу. Санітар Зірка і д-р Зубченко машерують з пораненими.

Машеруємо вільним темпом, бо сотенний нарікає, що йому дошкуляє рана, але каже до мене:

— Бунчужний, не уповільнюйте маршу задля мене, буду терпіти.

Машеруємо цілу ніч. Підходимо до села. Дивимося на карту — село Полонки.

За півкілометра від села вирішили ми закватирувати. Якраз, на наше щастя, натрапили ми на густий ліс і розтаборилися. Сонце підійшло високо і своїм золотим промінням освітило Божий світ. Світ, що горить у завзятій боротьбі проти диявола, який хоче підкорити собі все.

По короткому відпочинку машеруємо далі. Передня стежа повідомляє, що вони затримали селян, що везли сіно. Ми зі сотенним підходимо до них. Сотенний питає, чи вони пізнали, хто ми такі. Один з них відповідає, що знає, бо було в пресі, що великі з'єднання УПА перейшли на їх територію. Заборонено всім заходити до лісів. Казали нам, що поблизу немає четників. Ми їм подякували, і вони від'їхали. Машеруємо далі.

За півгодини нашого маршу натрапляємо на лісничівку. Затримуємося. Сотенний каже до мене:

— Бунчужний, візьміть кілька добрих вояків і підіть до лісничівку та довідайтеся про ситуацію в терені.

Я згодився. Беру п'ять вояків, і ми підходимо до лісничівки. Надворі лишаю двох вояків на стійці, а з трьома входимо до хати.

— Добрий вечір, — вітаю господарів.

— Доброго здоров'я, — відповідає високий пристойний чоловік і просить сідати.