Розділ «НОВА ФАЗА НАШОЇ БОРОТЬБИ»

Новий 1946 рік зустріли і відсвяткували ми спокійно. Ворог не робив ніяких перешкод. Селяни Володжа були задоволені, що ми їх не забули. Час минав дуже скоро, наближався ранок, нам треба було залишити селян і відійти. Сотня щораз змінювала місця постою. 3 огляду на великий сніг, ми постановили більше кватирувати в селах. Може з тих самих причин і ворог не висилав свої спецчастини в терен.

11-го січня погода змінилась: почав падати дощ, настала велика хляпанина. Сотня закватирувала в селі Гута. По кількаденному постою в селі вояки відпочили. Одного дня, під вечір, наша стежа, яка постійно була в терені, повідомила, що селяни з села Рибного повтікали до лісу. Казали, що до села прийшла частина ВП, але кількості вони не знали. Оскільки село Гута було недалеко від села Рибного, сотенний дав наказ вимашерувати до лісу. Нам треба було йти полями. Сніг стопився, і було тяжко машерувати.

В часі маршу захворів друг Лагідний і каже до мене:

— Соколенко, я заслаб, не можу йти.

Я покликав санітара Зірку, щоб заопікувався Лагідним.

Після півгодинного маршу дійшли ми до лісу. Лагідний має високу тємпературу. Сотенний наказує санітарові Зірці, щоб він взяв рій Рубача і доставили Лагідного до села Гути, до санітарної криївки. Зірка дістав кличку (пароль) бо якщо б ми мусили змінити місце постою, він би мав змогу долучити до нас. Вояки взяли Лагідного на коня і відійшли в Гуту, де був санітарний пункт.

Дощ перестав падати. Перед вечором сотня прийшла знову в Гуту. В селі довідуємося, що ворожа частина, в якій до сотні вояків, перейшла через Нетребку і попрямувала в бік села Улюча. В селі Гута закватирували ми на кілька днів. Нам забракувало харчів, і сотенний висилає чотового Іменного до села Селиськ, що лежало по другому боці Сяну (було то польське село, що співпрацювало з УПА), щоб зорганізував кілька штук худоби та і інших харчів.

Над ранком Іменний повертає, приводить три худоби і привозить запас інших харчів. На другий день, вранці, сотня відмашерувала в борівницький ліс над селом Павликомою, яке польські банди весною 45-го року вимордували. Там сотня розтаборилась. Виставляемо сильні застави. День був дуже гарний і теплий.

Тут, на відпочинку, в кожного з нас снувались думки про наше майбутнє існування. Хоч нам не раз доводилося бути в голоді, в холоді, в небезпеці, але завжди з надією на краще завтра, на майбутність нашого народу. Ніхто з революціонерів не ставив питання: чи доцільна боротьба УПА? Як вона закінчиться? Кожен день спокійно проходив, з розсудом і посвятою. Можна було дивуватися на наших селян, що за такий короткий час визвольної боротьби вони стали свідомі, за що бореться УПА і цілий український народ, хоч не раз мусили покидати свої села і критись в лісах перед нападом варварських банд поляків і більшовиків.

Зимові похмурі дні посувались дуже вільним темпом, але щодня все ближче було до весни.

Наближалося друге велике свято — День Йордану. Сотенний вирішив, щоб Йордан відсвяткувати в селі Ясенів. 3 нашою появою селяни Ясеньова дуже раділи. Я наказав ройовому Лозі, щоб його рій приготував престіл. На другий день рано селяни, святково повбирані, зійшлися на Водосвяття. Капелан, отець Кадило, відправив Службу Божу, посвятив воду. Селяни підходили до діжки, набирали в посуд свяченої води та розходились по домівках. По Водосвятті повертає з розвідки вістун Свірк і повідомляє, що біля села Улюча їх заскочили поляки, і в бою впали друг Камінь і друг Точка.

Сотенний дав наказ Іменному принести тіла полеглих друзів. Чотовий зголосив свій відхід і відійшов. Сотенний нервово ходив по хаті, бо дорожив кожною своєю людиною. Після обіду чота повернулася з тілами загиблих друзів. Під вечір забираємо тіла і машеруємо до Волі Володзької, щоб їх поховати на спільному військовому цвинтарі.

Після похорону сотня відмашерувала назад до села Ясеньова. Тут залишаємося на нічний постій. Над ранком відмашеровуємо в малий комплекс лісу біля Брижави і Буковини. Цілий день був спокійний, і увечері висилаємо розвідку до села Добрянки. За кілька годин розвідка сповістила, що селяни повідомлені, щоби приготувались до вивозу, але коли той вивіз буде — їм не сказано. Сотенний вирішив піти до села Добрянки. Може то вже остання їхня ніч перєд вивозом — тож селян треба підтримати на дусі. Коли сотня увійшла до села, селяни з радості плакали і дякували нам, що ми їх не забули. Вони і не думали, що ще нас побачать.

Над ранком з Бескиду від к-ра відтинка Рена з'вязкові принесли нові накази. Військо Польське починає займати українські села. Розвідка стрінулася з боївкою Орлика і від них довідалася, що генерал Сверчевський приготовляє ширшу акцію проти УПА. Польське військове командування змобілізувало сімдесят п'ять тисяч регулярної армії з допомогою спецчастин.

Ворог змінює свою тактику боротьби, бо переконався, що боротьба великими з'єднаннями не є успішною до боротьби з УПА. Взялись вони на спосіб партизанської тактики: оперувати малими групами, робити засідки. Коли ворог застосував нову тактику боротьби, то і УПА мусила змінити свої дії. Очевидно, що нам було легше маневрувати в терені, в якому ми знали найменші стежки, яри і доріжки, а крім того, в сотні були вояки з даних теренів, так що ліс був для них — як їхня хата.

Над ранком виходимо з села і прямуємо лісом в бік Ляхави. Машеруємо дуже обережно — переднє забезпечення на відстані ста метрів від сотні стежить за найменшим шелестом. В лісі було дуже спокійно, навіть дерева не похитнулись, а снігу було мало. Машеруємо в глибину лісу. Від Ляхави відійшли ми може на кілометр. Нараз чуємо серії кулеметних пострілів. "Мабуть, наша стежа натрапила на ворожу заставу", — відізвався сотенний Громенко. За кілька хвилин переднє забезпечення повертає і звітує, що натрапили на ворожу заставу. Сотенний дає наказ: "На становища". Вмить вояцтво розбіглось з машеруючої позиції врозсипну і зайняло оборонні становища. Ми були переконані, що польська армія була під командою більшовицьких старшин, бо вони уживали партизанську тактику.

Щоб не вв'язуватися в чоловий бій з ворогом, сотенний підкликає Іменного і наказує йому зайняти оборонні становища. В разі, якби ворог почав наступ, він мав його стримувати, а сотня тим часом буде відступати. Іменний займає відповідні становища, а сотня подається у відступ. Тут знову зі сторони ворога чуємо серії кулеметних пострілів. Машеруємо в бік кузьминського лісу і маскуємо за собою сліди.

Наша сотня не відкривала вогню — ворог був дезінформований. Він думав, що сотня буде наступати, а ми, використовуючи момент, глибоким потоком подались в кузьминський ліс. Відійшли ми кілька кілометрів і затримались, чекали на долучення Іменного з чотою.

Йшло на гарний і погідний день. Золоте коло сонця підносилось вгору та зігрівало Божу природу так, що і сніг почав топитися.