Розділ «БІЙ З ЧЕХАМИ ТА ІНШІ НЕСПОДІВАНКИ»

— Мабуть, все в порядку, — сказав сотенний.

Лагідний скоро впорався і задоволений повертає до сотні. Каже, як їх селяни гарно приймали та ще дечим і обдарували.

Вже добре стемніло, коли сотня рушила далі. Біля півночі переходимо штреку і шосу. Перед нами канал, який, як нам

відомо, широкий на якихось двадцять метрів, але як заглибокий — не знаємо. Машеруємо берегом каналу, думаємо, що знайдемо човен, щоб можна було переправитися на другий бік. Та дарма, човна ми не знайшли. Підходимо під електрівню. Електрівня освітлена. Ми, мов лиси, що полюють на здобич, підсуваємося до неї. Переднє забезпечення вже в середині електрівні і подає знак, що можна машерувати. Перший вскакує Лагідний з чотою і по другій стороні каналу подає знак, що можна йти. Решта сотні скоро перебігає електрівню. Всі ми щасливо опинилися по другій стороні, а вартовий електрівні смачно спав.

Відходимо від каналу і машеруємо в сторону ріки Ваг біля села Лядце. Марш був форсовий, щоби ще до ранку перейти ріку. По кільканадцяти кілометрах дійшли до ріки. Тут затримуємося. Треба перевірити, яка заглибока ріка. К-р Лагідний висилає ройового Лозу на перевірку. Хутко Лоза повертає і голосить, що ріка мілка, і що ії можна перейти вбрід. Не гаючи часу, переходимо ріку. Машеруємо кілька кілометрів. Доходимо до шоси, що провадить зі Зіліни до Братислави.

Недалеко від шоси сотня затрималася. Треба перевірити, чи немає чеських застав. За шосою переходила штрека. Переднє забезпечення подало знак, що можна машерувати. Сотня скоро просмикнула шосу, а відтак штреку. Не відпочиваючи, машеруємо відкритим полем, щоб до рана зробити маршу хоч на декілька кілометрів більше. Зупиняємося біля села Тухина. Хоча тут лісок маленький, але ми мусили в ньому затриматися на денний постій, бо такими відкритими теренами небезпечно далі машеруваш. На наше щастя, ніхто нас не завважив.

По відпочинку рушаємо в дорогу. Минаємо село Мікушовце і опівночі підходимо до села Кріволяни. Поминаємо те село і знову полями машеруємо далі з надією, що знайдемо більший комплекс лісу.

На наше щастя, перед нами розтягалася широка поляна, а за нею виднів ліс. Видобуваємо останки сил і скоро

машеруємо до нього. Всі ми, задихані, затрималися на краю лісу, щоби відпочити.

Висилаємо в ліс розвідку. Вона повертає і каже, що за якихось два кілометри є гущавина, де можна закватирувати. Рушаємо далі. Нарешті заходимо в гущавник лісу — і тут відпочинок. Тут можна було розпалити вогні. Кухарі скоро впоралися з їжею, зварили якоїсь теплої юшки і погасивши жар, помаскували вогнища.

Над ранком вийшли ми на край лісу, щоб оглянути терен. Виставлено забезпечення, і всі ми положилися на відпочинок. Біля полудня стійка повідомляє, що затримали цивіля. Я і Лагідний підходимо до нього. То був лісничий, що жив півкілометра від нашого постою. По короткій розмові лісничий запросив нас до себе. К-р Лагідний бере десять вояків і відходить з ним. Я повертаю до почоту, і ми зі сотенним укладаєм плани до дальшого маршу.

По короткому часі повертає Лагідний, задоволений з візити. Оповідає, як родина лісничого їх прийняла, казали, що в газеті було написано, що чехи стратили наш слід і тепер блокують села і місця, де можуть сподіватися нашої появи. Він остерігав, щоби бути обережними при переході шос, бо всюди є застави. Дуже нас хвалив, казав, що ми є добрі стратеги. Казав також, що чеське військо не хоче з нами воювати.

По повороті Лагідного смерком вирушили ми в дальшу дорогу. Над ранком дійшли ми до шоси, що провадить до села Бєльніце. Перед шосою зупиняємося, щоби перш за все перевірити шосу і ріку: чи немає чеських застав. Розвідка повертає і голосить, що немає застав. Сотня скоро стрибками проскакує на другу сторону і скорим ходом машерує до лісу, що був до двох кілометрів від нас. По форсовому марші на краю лісу затримуємося, щоби віддихнути.

По короткому відпочинку машеруємо в глибину лісу, відбиваючись від шоси на якихось п'ять кілометрів.

Віднайшли догідне місцедля денного відпочинку. Погода нам сприяє. Розтаборюємося, розкладаємо палатки. Вояки щось бушують у своїх торбах, хто дещо має, перекусує, і врешті всі лягають спати. Сонце кидало своє золоте проміння на сплячих повстанців, мов до них промовляло: "Спіть, хлопці, спіть, про волю-долю сніть".

Командний склад, як звичайно, ще якийсь час нараджувався, студіював карту терену та комбінував стратегію дальшого рейду. Сотенний вже видужав, але автомата ще не міг носити (саме те, що його найбільше мучило), але був задоволений, що вояки в доброму настрої. Добре забезпечившись стійками, сотня спокійно перебула день.

Почало вечоріти, всі ми пробудилися зі сну. Командний склад знову студіює карту терену. Поки що ми перехитрили чехів, які всю свою увагу зосередили на попрадські ліси. Чеська преса гуде про завзяті бої зі сотнею Бурлаки. А к-р Бурлака вже пристосував іншу тактику рейду. Відчувши слабу боєздатність чеського війська, він дозволив собі машерувати днями і кватирувати по селах. Він робив добру пропаганду, але і зводив великі бої з чехами, де стратив багато вояків. Сам був поранений і попав у чеський полон. Опісля сотня переорганізувалася на малі групи, які машерували на захід.

У нас стала знову проблема харчів, які в нас вже вичерпалися. Сотенний запланував: якщо не буде можливості зорганізувати харчів, то по дорозі будемо збирати бараболю і нею харчуватися. Біля вечора висилаємо Чумака, щоб з роєм пішов на край лісу і розглянув терен. Там була висока вежа, з якої можна було бачити навколишні села. По короткому часі Чумак повертає і голосить, що біля п'ятисот метрів від нас переходить шоса, а попри неї довгий ряд будинків. До них провадить штрека. Тут Лагідний пожартував, хоч знав, що сотенний на такий крок не піде:

— Добре було би, якщо б ми ті об'єкти висадили в повітря, бо то, мабуть, об'єкти військові.

— То не є в нашому плані, — відізвався сотенний, — тож лишаємо ті об'єкти в спокої.