Розділ «ПРОЩАННЯ З РІДНОЮ ЗЕМЛЕЮ»

На другий день під вечір сотня мусила змінити місце постою. Не раз кватирувала вона у малих комплексах лісу, де ворог нас найменше сподівався.

Перемашерували ми в брижавський ліс над селом Добрянкою, там і закватирували. Ліс був досить великим, тягнувся аж до Кузьмини. В селі Добрянці мали ми приховані запаси харчів. Висилаємо рій Рубача, щоб пішов до харчової криївки, де мали ми замариноване м'ясо, і, як знайде, то аби взяв також бараболю, якщо поляки її не забрали. Сотня зайняла добрі оборонні становища. Виставили сильні забезпечення, і бійці подались на відпочинок.

До села не було далеко, тож Рубач скоро повернув з харчами, з великим запасом. Тепер ми мали запас на кілька днів. Кухарі тим часом розпалили вогні і приготовляли вечерю. При вечері вояки між собою жартували, оповідали свої пережиття:

— Завтра Зелені Свята, — сказав кулеметник Крук, — чи кляті "антки" дадуть нам спокій, щоб ми могли вільно відсвяткувати цей день?

— Хай спробують, — відізвався ройовий Лоза, — то ми їх ще раз добре похрестимо.

Почув те сотенний Громенко і сказав:

— Не журіться, друзі, свято будемо відзначати спокійно, а тим більше, що тут маємо добре поле зору до Бірчі. А від Ляхави виставимо застави на всякий випадок.

День обіцяв бути дуже гарним. Вояцтво відпочивало, а велике золоте коло сонця кидало своє ніжне проміння через щілини високих ялиць на відпочиваючих повстанців, мов нагадувало, що сьогодні велике свято.

В таборі сталося заворушення, мов у муравлищі. Вояки приготовлялися до вшанування свята. Курінний капелан заповів, що буде сповідати. Хто б з вояків хотів висповідатися, щоб приготувався. В таборі запанував святковий настрій. Рій Лози приготував престіл, відтак накрили його білим обрусом, що його носив зі собою капелан.

Вночі до сотні прибув провідник Карло зі своєю боївкою. Між тим, я і виховник Зорян вийшли на край лісу над селом Добрянкою. Навкруги бачимо спустілі села, де стояли лише згарища зі спалених хат. Сумно стало на душі, ми обидва мовчки споглядали ті села, де ще недавно жили наші убогі але горді лемки, тяжко працювали, тішились своїм надбанням, де недавно бігала дітвора, а сьогодні тут лише пустка і руїни. Ворог викинув їх з прадідівських хат та вивіз до чужого краю, а на їх місце має заселити польські сім"ї. На душі стало ніяково. Я подумав:

— Де ділася справедливість? Чому наш народ так гірко карається? Боже поможи нам!

Подивились ми довкруги і з великим болем на душі повернули до сотні.

Приходимо до сотні. Тут застаємо почот на чолі зі сотенним. Позакурювали грубі цигарки, скручені зі сухого букового листя в папір з польських летючок. Нараз Громенко вдихнув сильно, випустив великий клуб диму і засміявся:

— Краще смакує українське букове листя, ніж польські "пшедні", — показує на грубу цигарку.

Нараз всі зареготались. В той час над лісом кружляли два польські "кукурузники" і розкидали летючки.

За коротаий час ми їх читаємо. То було звернення до вояків УПА українською мовою, яке, мабуть, було диктоване зрадником Вишинським:

— Повстанці! Кидайтє зброю, голосіться до найближчих наших станиць! Стріляйте своїх командирів, бо вони вас обманюють і силою женуть на смерть. Хто добровільно зголоситься, не буде караний!

— Та сама історія, той сам зміст, що був три місяці тому, — відізвався друг Лагідний.

Ройовий Рубач засміявся і сказав: