Розділ «БІЙ З ЧЕХАМИ ТА ІНШІ НЕСПОДІВАНКИ»

Сходимо в долину — бачимо місто Руженберг. Маємо ще один кілометр. Сотенний каже:

— Бунчужний, затримайте відділ на кілька хвилин, щоб вояки трохи віддихнули. Під час відпочинку обсервуємо місто і не бачимо біля нього ніяких рухів. Думаємо про те, щоб якнайскоріше просмикнути передмістя, бо скоро буде розвиднюватися.

— Не гаймо часу, — сказав сотенний, — машеруємо.

Лагідний з чотою буде йти першим, за ними почот і поранені, а Залізняк з чотою на заднім забезпеченні. Тут у нас вже були лише дві чоти, але кількістю більші, бо по відлученні чотового Бартля мусили ми переорганізувати чоти.

Вийшли ми на шосу, що провадить до міста. Машеруємо скорим темпом, минаємо перші хати передмістя. Поки що ніхто нас не завважив у місті, сторожі не видно. Лагідннй першим просмикнув передмістя і попрямував до лісу, за ним решта сотні. Бігом прямуємо в бік лісу. На його краю бачимо Лагідного, який сидить на пеньку і дивиться в сторону міста. Він каже:

— Шкода, що не вскочили ми до міста і не нагнали "пепічкам" трохи страху.

— Не викликай вовка з лісу, краще іди і підшукай догідне місце для денного постою, бо вже розвиднюється, — сказав сотенний.

Лагідний бере кілька вояків і йде у ліс, а по хвилі повертає і каже, що недалеко е прекрасне місцє, і що там буде добра обсервація міста. На краю лісу вояки віддихнули. Були всі раді, що ми перехитрували чехів, адже вони навіть і не мають в думці, що бандерівці закватирували їм над головами.

Всі ми були дуже перемучені, і кожний шукав місця, щоби прихилити голову і відпочити. День був спокійний, чехи нас не запримітили. Під вечір всі ми пробудилися. Вояки перекусили хто що мав, бо наїстися досхочу не було чим. Ввечері рушаємо в дорогу, бо нам треба якнаддальше відійти від Руженберга. Маємо ще трохи запасових харчів, тому до села не мусимо вступати, а по дорозі може натрапимо в полі на бараболю.

Сотенний поволі одужує. Рана його вже гарно гоїться, але він ще не може носити автомата. I все-таки головне, що рана гоїться.

Цієї ночі зробили ми знову до тридцяти кілометрів дороги. Над ранком опинилися біля тартака, недалеко села Белі. Тут затримуємося. Я і Лагідний заходимо до тартака. В ньому жив мужчина і його дві сестри. Вони, побачивши нас, спочатку настрашилися, а опісля того, як довідалися, хто ми такі, заспокоїлися. Вони казали нам, що до села Ясеньова прибула велика частина чеського війська, бо говорять, що велика сила бандерівців перейшла на нашу територію. Казали, щоби селяни були обережні, не заходили до лісів, бо бандерівці всіх мордують. Під час нашої розмови обидві жінки зникли до другої кімнати і по хвилі виносять щось у клунках зав'язане, передають нам і кажуть:

— Ви, напевно, голодні, тож трохи підкріпіться.

Ми подякували за гостинність і відійшли. Повертаємо до сотні з несподіванкою. Розповідаємо про нашу зустріч в тартаку. По хвилі нашої розмови сотенний каже:

— Я думаю, що було би не зле скочити до села Белі, там купити харчів, щоби був запас на кілька днів, а також дістати кращу розвідку.

— Не зла думка, — сказав Лагідний.

— Якщо так, то Лагідний і ви, друже Соколенко, беріть рій і скочте в село, а ми будемо на вас тут чекати.

Беремо рій вояків і йдемо до села. Непомітно входимо до крайніх хат, стукаємо в двері, чуємо голос "заходіть".

Господарі були дуже здивовані, коли нас побачили. Вони нас пізнали, бо в горішньому кінці села стоялн чеські жандарми. Ми намагалися скоро впоратися з пропагандою і з закупівлею продовольства. Запитали господаря, чи не може він нам продати харчів. Господар поглянув на жінку, і вона вийшла до другої кімнати. Звідти виносить великий клунок і передає Лагідному. Я запитав, скільки маю заплатити. Вона усміхнулася, а господар каже:

— Ви не маєте грошей, щоби платити.

Я витягаю чеські крони і показую. Господар був здивований, а потім відповідає: