Розділ «В КУРМАНИЦЬКИХ ЛІСАХ»

За наказом вищого командування УПА цілий курінь Перемищини мав зійтися в курманицьких лісах на відправу старшин. Був це гарний погідний день 16 червня 1945 року. Наша сотня закватирувала в селі Гута. Село було видовжене в яру поміж комплексами лісу з обох сторін, так що сотні було безпечно кватирувати. Після обіду сотенний скликав старшин на відправу, повідомив про наказ вищого командування УПА підготувати вояків до рейду в перший район, де оперувала сотня к-ра Бурлаки. В цей гарний погідний день сотня під вечір вирушила в рейд.

Золотий місяць присвічував нам дорогу. Ми залишшш свій оперативний терен і попрямували в перший район. Біля півночі прийшли в третій район, де оперувала сотня Крилача, минули село Семушову, відтак Тиряву Сільну і під ранок дійшли ми до означеного місця, де на нас вже чекали сотня Бурлаки, сотня Крилача і сотня Яра. Приємно було зустрітись і познайомитись зі старшинами інших сотень та обмінятись спільними думками і переживаннями тощо.

Курманицький ліс наповнився життям і радістю, бо перший раз тут зібрався куріньУПА. По цілонічному марші сотня Громенка подалась на відпочинок. Всі забезпечення і застави зайняли сотні Бурлаки і Крилача. Протягом дня командний склад куреня мав відправу. По відправі командир Бурлака запропонував, щоб курінь закватирував в селі Курманичі.

Почало сутеніти. Курінь вирушив до села. Селянство, побачивши вояків УПА, дуже ввічливо нас вітало. Люди просили завітати до їхніх хат.

Село було дуже велике і свідоме. Ми розмістилися в ньому досить добре. Селяни цілу ніч не спали, пишалися своїм військом і його силою. Поляки не думали, що під їхнім носом закватирував курінь Прута. А в селі радощам не було кінця — цілу ніч господині поралися біля печей, а малі підлітки бігали від хати до хати та приглядалися до вояків.

Господині приготували нам снідання, а дівчата, гарно повбирані, допомагали матерям частувати дорогих гостей. Біля обіду варта повідомила, що за якийсь кілометр від села польські кадети в кількості 50 старшин косять сіно. К-р Бурлака вислав чоту командира Ваньки, щоб їх забрати в полон. Ця група кадетів і не думала, що їх може стрінути така несподіванка. Вони поскидали пояси, верхній одяг, бо була спека, і навіть не виставили варту. Командир Ванька з чотою їх оточив.

— Руки вгору! — крикнув чотовий. — Не відважтеся брати зброю до рук. Підходіть з руками догори до мене.

Підхорунжаки ще ніколи не бачили вояків УПА, лише знали про них з оповідань. Вони зі страхом піднесли руки догори, а їх дуже скоро оточили вояки УПА. Наші забрали вісім повозок, шістнадцять пар коней, зброю, амуніцію і все, що вони мали з собою. Чота Ваньки з тріумфом повертає до села, і під охороною вояків УПА входять залякані польські "богатери". Вони побачили, що в селі так багато вояків УПА, та ще більше набралися страху, не знаючи, що ми з ними будемо робити.

Ціле село було заповнене УПА. Виглядало збоку, що нас там були тисячі. Ті польські "богатери" з острахом поглядали один на одного. Був то час обідньої перерви. Наша чемність вимагала гостинності. Несподіваних гостей треба було почастуватн. Наші вояки виявились здисциплінованими: як проходили біля старшин, віддавали честь. На наших гостєй робило це добре важливе враження. Вони щось поміж собою тихо говорили. Були це молоді офіцєри, які ще не нюхали крісового пороху і виглядали, як безвинні ягнята.

На велику для них несподіванку, наші кухарі приготували партизанський обід (не пригадую що). Командир Ванька каже їм брати свої щунки і підходити по обід. Кадети споглядали один на одного, не знали, що їм робити, бо не сподівалися такої гостинності. Очевидно, що їхні запасові американські консерви може і були смачніші від партизанської зупи, але було видно, що вони були задоволєні. По обіді вони знову посідали в купку, мов застрашені ягнята, і думали, що далі з ними буде.

Наш виховник Зорян, високий стрункий, гарної вдачі чоловік, стиснув свій пас, закинув через рамено автомата і підійшов до них. Вони побачили, що старшина УПА підходить до них, зірвались на рівні ноги і стали на струнко. Зорян наказав їм "Спочинь", запитав їх, чи вони розуміють українську мову. Один з них відповів, що не дуже добре. Зорян промовив:

— Старшини польської армії, ми знаємо що про нас вам говорять ваші зверхники. Вони кажуть, що Українська Повстанська Армія — це банди, які мордують невинне польське населення, палять польські села і т. п. Гадаю, що ви мали змогу пізнати і довідатись, що УПА не є банда. Як ви бачите самі, ми є здисциплінована армія. УПА не мордує польське населення так, як вам нас представляють. УПА карає лише тих, хто має провини супроти нас і нашого безборонного населення. Ми не боремось за здобуття Польщі, а боремось за Українські Землі і за Українську Самостійну Державу! УПА і ОУН готові співпрацювати з польським народом і разом боротися проти нашого спільного ворога Москви, бо ще короткий час — і ви пізнаєте, хто то є більшовики, що вони вам несуть таке саме поневолення, яке принесли Україні. Про те ви довідаєтесь пізніше. Не дайте себе заманити в пастку, не вірте своїм більшовицьким брехунам. Якщо ви любите свою Батьківщину, включайтеся у визвольну боротьбу спільно з поневоленими націями. УПА не воює проти польського народу, але воює проти більшовицького імперіалізму. Ви будете звільнені. Перекажіть своїм землякам, хто ми є і за що ми боремось!

На обличчях підхорунжаків було видно усміх і задоволення. По тій патріотичній лекції виховник роздав їм летючки і відозви польською мовою до польського населення.

— Під кінець хочу вас попередити, щоб ви не брали те за бандитизм. Як бачимо, ви гарно убрані, оснащені доброю зброєю, бо вам допомагають американці. УПА спирається лише на свої власні сили і на сили свого народу, тому наші вояки замінять ваші мундири, які нам пригодяться, а ви, як повернетесь до своїх частин, то дістанете нові.

Підхорунжаки всі відповіли:

— Проше бардзо.

Наші вояки вже назбирали в селі старих убрань, які були навіть подерті і полатані, принесли і подали підхорунжакам. Ті скоро почали перебиратись, а після, як вони перебрались, настала велика комедія. Вони ходили в тих обдертих і полатаних убраннях і співали:

— З тилу лата, з пшоду лата — так вигльонда польскі демократа!

А наші вояки дивилися збоку, як на цирк. Тоді підступив до них сотенний Бурлака і жартом сказав: