Розділ «БІЙ З ЧЕХАМИ ТА ІНШІ НЕСПОДІВАНКИ»

Я задоволений тим, що вже кілька днів не мали ми сутичок з чехами. Будемо старатися ті об'єкти обійти, щоби нас ніхто не завважив. Поки погода нам сприяє, будемо якнайбільше це використовувати.

Був це день 10-го серпня 1947 року. Смерком обходимо ми об'єкти, які були порожні. Ми до них не вступаємо, минаємо їх, а також і село Люгачовце. Зразу за селом зайшли ми у великий комплекс фабрик, які не були зазначені на карті. Опинилися ми у безвихідному положенні, бо обминати фабрики є небезпечно. Вирішили повернути назад і взяти інший напрям, щоб обминути їх. Повертаємо назаді прямуємо направо від них. Відійшли ми якихось кілометрів п'ять. Переходимо на шосу, Зеліна — Люгачовце. Кілька кілометрів машєруємо шосою. Відтак зійшли ми на поле в бік лісу, бо почало розвиднюватися. По дорозі вояки роздобули бараболі і овочів. Дійшли ми до лісу і кілька кілометрів у глибині його знайшли добре місце на денний постій.

Кухарі розпалили вогні і пекли бараболю, бо нічого з харчів ми вже не мали. Наші зв'язкові також розпалили вогні і пораються з печенням бараболі. Ми зі сотенним посідали біля вогню і застановилися на думці про наш дальший рейд. Перед нами стало питання, як будуть до нас ставитися чехи, бо словаки нас остерігали від зустрічі з чєхами.

Зв'язкові на скору руку спекли для нас бараболі. Ми трохи перекусили, бо не було харчів досхочу, щоби наїстися, лише роздражнили шлунки. Опісля ми заснули. Я пробудився раніше і буджу сотенного, кажу, що нам час в дорогу. Сотенний пробудився, потряс рижою чуприною, засміявся і каже:

— Я спочатку не міг заснути, а як заснув, то мов мертвий.

Потім ми ще раз перестудіювали карту. Перед нами постало питання, що маємо великий горіх до розкушення, а саме — перейти ріку Мораву, бо знаємо, що ріка дуже широка і бурхлива. Сотенний каже, що будемо старатися роздобути човни, якщо чехи залишили, бо іншої ради не буде. Зрештою побачимо на місці.

До ріки Морави маємо ще великий шмат дороги. Машеруємо, терен дуже рівний з малими комплексами лісів. По кільканадцяти кілометрах маршу опинились ми над рікою Ваг біля села Лядце-Швожа. На наше щастя, ріка була мілка, і нам вдалося перейти вбрід.

Перейшли ріку, над ранком опинилися біля села Старого Мєста. Заходимо в глибину лісу і тут вирішуємо відпочити. Хоча всі ми були голодні, але скоро заснули з перевтоми. Вогнів ми не розпалювали з огляду на конспірацію.

Під вечір всі ми прокинулися, замаскували місця постою і помашерували в незнану путь. Обминаємо село Бєльце, переходимо шосу і зближаємося до ріки Морави. Опиняємося біля ріки. Ріка широка, до 7 метрів. Бачимо з берега, що дуже бурхлива. Стає питання: як нам переправитися на другий бік ріки? По-перше, треба було перевірити, яка заглибока ріка. Наш бравий вістун Свірк, що виріс над рікою і був добрим плаваком, розібрався і пірнув у воду, потім виринув на поверхню і каже, що дуже глибоко, бо до дна він не дістав. Човнів ми ніде не бачимо, бо чехи сподівалися, що ми будемо переходити ріку.

Машеруємо берегом ріки з надією знайти човни. Нараз кулеметник Крук, що був на переднім забезпеченні, прибігає і голосить, що є човен, але прикутий ланцюгом до пристані. Сотенний наказує пострілом з пістолі розбити ланцюг — вояки пускають човен у воду. Першим переправляється рій Лози, який щасливо переплив на другий бік ріки. Відтак Крук з човном повертає до нас, і до човна сідає рій Рубача. Човен був невеликий. В нього сідає з повним вирядом рій Рубача. Недалеко другого берега човен стратив рівновагу, і всі вояки пірнули у воду. Ми по другій стороні, побачивши те нещастя, тремтіли. Всі кричали:

— Пливіть, до берега недалеко.

Щастя, що всі вояки вміли плавати і щасливо добилися до берега. Шкода було човна, бо рвучка ріка пірвала човен. Тепер у нас два рої по тій стороні ріки, а решта сотні по цій стороні. Сотенний дає наказ, щоб ті два рої увійшли до лісу, що був до п'ятнадцяти кілометрів, і чекали до другої ночі. Ми переправимося через ріку і до них долучимо. Рої відійшли. Сотня машерує далі з надією знайти човен.

Машеруємо кілька кілометрів, натрапляємо на пором, також закутий грубим ланцюгом. Комбінуємо, як той ланцюг розбити. Стріляти не хочемо, щоб себе не розконспірувати. Нараз прибігає наш зв'язковий Перець і каже, що недалеко є малий човен, в який можна буде помістити не більше як п'ять вояків.

Ладимо по п'ять вояків у човен і переправляємося. Щоб переправитися сотні, треба було півтори години.

Нарешті всі опинилися по другій стороні Морави. Сотенний задоволений, і ми також, що так щасливо переправилися через таку бистру ріку. Дивимося на годинники — третя по півночі, а біля години четвертої вже розвиднюється.

— Слава Богові, що допоміг нам щасливо переправитися, гайда в дорогу! — сказав сотенний.

Перед нами ще п'ятнадцять кілометрів дороги до лісу. Машеруємо чистим полем, де нам трапляються зустрічні цивілі. Ми їх не зачіпаємо, і вони нас нічого не питають. Мабуть, взяли нас за своїх.

Вже добре розвиднілося. Тут по дорозі натрапляємо на малу ріку і штреку, що не були зазначені на карті. Ріка була мілка, і ми перейшли її вбрід, скоро проскочили штреку і добилися до лісу, де на нас чекали наші два рої. Як побачили нас, то дуже зраділи. Рубач каже, що вони обидва з Лозою радилися: якщо б в разі ми не долучили, то як вони будуть машерувати, адже карти в них не було.

На краю лісу затримуємося, щоби віддихнути по такім напруженні. По кількох хвилинах нашого відпочинку машеруємо далі в глибину лісу. Кожний з нас був добре втомлений. Зупинились ми на відпочинок. На наше щастя, ніхто нас не завважив. Навіть ніхто з цивілів не найшов на наш табір.

Не знаю, як довго я спав, але пробуджуюсь і бачу, що сотенний не спить. Ми присіли і вдвох обговорюємо дальший наш рейд, а по хвилі прибув до нас Лагідний, і ми вже втрьох радилися. Ми вже опинилися на території Чехії.