Розділ «ВСТУП»

Шлях історичного прямування нації до волі визначають дороговкази. Вони, мов палаючі вогні в темряві, освітлюють напрями, що ведуть народ до світлої мети, мобілізують його сили до боротьби і перемоги.

Дороговказом і орієнтацією українського народу в його новішій історії став день 22-го січня 1918 року. В тій даті український народ бачить узмістовлення свого національного і державницького ідеалу. За цей ідеал завжди повставатиме наш народ і підійматиме прапор боротьби проти ворогів під проводом своїх незламних синів.

Боротьба українського народу проходила під проводом глибокого усвідомлення своєї мети, яка грунтувалась на ідеологічно-політичному русі, бо лише в такий спосіб можна було довершити національну революцію народу.

Виглядало так, що ще 1918—20 роки принесуть волю українському народові. Однак недовго народ втішався своєю свободою і незалежністю. Хоч був він готовий до випробувань і став до боротьби проти відвічного ворога, Москви, але з тактично-політичних причин Українська Держава впала. Україна опинилася під чоботом більшовицької Москви, стогнала від голодомору і тюрем, а частина її — під гнітом Польщі. Хоч умови боротьби були сприятливі, але в той час нам бракувало революційно-політичної організації, що очолила б боротьбу нації.

Минав час. Україна стогнала під ярмом двох окупантів, але ідея і почуття національної гідності не дозволили спочивати визвольному рухові.

Полковник Коновалець організовує молоді кадри та готує їх до майбутнього революціїїного вибуху. Ці нові кадри у відповідний момент відновлять ідею Четвертого Універсалу.

Москва бачила загрозу в українському націоналізмі і постановила: за всяку ціну знищити найперше його провідників. В 1926-му році на вулицях Парижа від кулі більшовицького агента Шварцбардта гине отаман українських збройних сил Симон Петлюра.

У 1938 році на вулицях Роттердаму від бомби більшовицьких агентів гине полковник Євген Коновалець, організатор і провідник УВО, а також провідник ОУН.

По втраті двох великих мужів український революційний рух не зламався: на їх місце прийшли нові провідники, які готували і вишколювали нові кадри до дальшої боротьби.

1941 рік став великим вирішальним моментом. На жаль, в той час стався розкол ОУН. 3 одного боку, члени організації співчували Степану Бандері, який стояв на засаді утворення своїх легіонів і був за те, щоб поставити німців перед фактом — визнати Українську Самостійну Державу. Інші, прихильники Мельника, стояли на протилежних позиціях.

Революційна ОУН в порозумінні з командуванням вермахту створила два батальйонн українських добровольців. Коли німці виголосили війну Росії, зі стратегічного боку виглядало, що Україна буде мати німецького союзника, хоч до цієї справи революційна ОУН ставилася дуже песимістично. Коли німці блискавично вдарили по більшовиках і швдким темпом запмалиУкраїну, наші батальйони зайняли Львів. Тоді провідник Степан Бандера, проти волі Гітлера ЗОчервня 1941 року проголошує відновлення Української Самостійної Держави на чолі з прем'єром уряду Ярославом Стецьком.

Гітлер, що скорим темпом захопив Україну, думав, що йому не треба рахуватися з силою українського народу. Він наказав, щоб провідник Степан Бандера відкликав акт 30 червня і розпустив уряд. Бандера категорично відмовився відкликати акт проголошення. Гітлер дав наказ заарештувати Степана Бандеру і Ярослава Стецька.

Акт 30 червня організувала і проголосила революційна ОУН. Цей акт дав їй сили і престиж серед нації, бо це була гордість нації, волю якої віддзеркалювала ОУН та її провідні кадри. Вони мали відвагу прийняти на себе такий відповідальний момент. Тут не мало значення, хто став на бік того акту, — за ним стояла українська нація.

Український народ в перші ж дні побачив, що німецький гітлеризм не несе довгождану волю Україні, а тільки нове поневолення, бо більшовизм і фашизм — одного поля ягоди. Збагнувши німецькі наміри, український народ стає на бік ОУН.

Організація Українських Націоналістів по арешті Степана Бандери обирає іншу стратегію боротьби, тепер вже на два фронти — проти німців і проти більшовиків — бо нації загрожувала загибєль.

ОУН, підсумовуючи помилки політичного керівництва у 1918—20-х роках, організує визвольну боротьбу на засадах здорового націоналізму і християнської релігії. Гаслом УПА було "Бог і Батьківщина", де патріотизм органічно поєднувався з мотивом релігійним, і це надавало боротьбі ідейного змісту.

1942-й рік став новим етапом у визвольній боротьбі на Україні. На поліських українських землях заговорила повстанська зброя. То настав другий історичний момент для українського народу. Проти двох великих і модернізованнх армій виступила УПА.

Стихія і національне почуття підіймало на боротьбу широкі українські маси середньої верстви. До УПА приходило дуже багато українських дезертирів з Червоної Армії, а також чужинців, і не лише бійців, але і старшини високих рангів. УПА стала не тільки бойовим з'єднанням проти німців і більшовиків, але також в обороні українського народу проти нападів більшовицьких і польських партизанів.

Хоч УПА створилась в не сприятливих умовах світової політики, але не зважаючи на це, провід ОУН вирішив виступити на арену історії як борець за свої права, щоб довершити боротьбу за відновлення Самостійної Держави, або бодай заманіфестувати перед світом волю нації. В усіх випадках провід виступав як самостійний чинник своєї дєржави.