Розділ «НОВІ ПОХОДИ, НОВІ БОЇ…»

Зовнішньої допомоги Українська Повстанська Армія не мала, і не раз селяни ставили питання: як довго УПА може втриматись без допомоги якоїсь держави. Кружляли вістки, що, мабуть, буде війна Америки з більшовиками. Ті вістки підносили настрій як вояків, так і селянства. Коли УПА поширила і розгорнула свої дії на ворожі гарнізони, та що майже кожної ночі бував зліквідований якийсь ворожий гарнізон, то і ворог не спав. Він почав зміцнювати свої гарнізони, щоб на випадок наскоку повстанців, гарнізон міг себе оборонити. Окрім Бірчі поляки створили ще один такий гарнізон в селі Кузьмини, яке було положене на шляху Перемишль — Сянок, бо з Перемишля до Сянока була завелика прогалина.

Село Кузьмини перед війною було мішане — поляки і українці. Там за німців була волосна управа, і війтом був там наш славний сотенний к-р Хрін (Степан Стебельський), який добре розправлявся з поляками. Не раз в білий день зважувався він своєю сотнею переїхати на конях через місто Балигрод. Сам к-р Хрін був середнього зросту, мав біляве волося і був твердого характеру. Ще за молодих років виказував він свій войовничий дух.

Я мав нагоду заприятелювати з ним у його вуйка, що був у моєму селі директором народної школи, куди Степан дуже часто приїздив. Опісля ми працювали в Рудках. Він працював в Допомоговому Комітеті, а я — у волості. В Рудках ми краще заприязнились при кінці 1943 року по закінченні адміністративних курсів у Львові. Його призначили на волосного війта в Кузьминах, де опісля я мав змогу кілька разів гостювати в його хаті. Там я познайомився з його дружиною і ще тоді маленькою донею Лілею.

На жаль, доля обернулась в протилежну сторону, по відвороті німецької армії, він в Кузьминах організовує чоту добровольців. Добре їх вишколює і в 1945 році, коли більшовицькі частини повертали з фронту, курінь УПА, який кватирував в селі Ляхаві, був змушений прийняти чоловий бій з більшовицькою панцерною дивізією. В тому бою взяв участь к-р Хрін зі своїми завзятими Лемками. Своєю хоробрістю і завзятими вояками вславився він у тому бою і там був поранений в обидві руки.

В тому великому бою наш курінь УПА, хоч поніс важкі втрати, але розгромив більшовицьку, десятикратно переважаючу, панцерну дивізію. Бій тривав десь біля десяти годин. Також в тому бою вславилися наші молоді юнаки з української дивізії, які, мов леви, розторощували більшовицькі танки. Як по бою ми довідалися, більшовики мали 225 вбитих, а скільки поранених — то не можна було довідатися. УПА мала 65 вбитих і двадцять п'ять поранених.

К-р Хрін опинився в санітарній криївці, де йому довелось лікуватися цілу зиму, бо рани були важкі. Ліву руку вдалося вигоїти, а правою він перестав володіти. Через зиму в санітарному бункері він написав спогади під назвою "Зимою в бункері", в яких, між іншим, згадує свою улюблену донечку Лілю. Був Хрін козацької вдачі: правого рукою він не володів, тому носив криву козацьку шаблю на правому боці.

Польський гарнізон в Кузьминах закріпився, і час від часу звідти робив випади на близькі українські села. Цей польський гарнізон був якраз на нашому оперативному терені. Мн не могли дозволити, щоб ворог гуляв під нашим носом. Сотенний Громенко скликає старшин на наради, з'ясовує справу і каже, що він вирішив, аби наша сотня цей гарнізон знищила. Всі старшини погодились з його думкою.

Вояки УПА по кількох вдалих акціях на ворожі гарнізони набрали більше бойового досвіду. Тож для командного складу було легше підготовляти таку акцію. Але окрім того, військовий вишкіл сотні проходив згідно з планами команди сотні. Виховник Зорян присвячував багато часу на ідеологічний вишкіл, вояки були не тільки вишколені по-бойовому, але й ідеологічно. Командування сотні не тільки приділяло увагу вишколенню вояків УПА, але також вишколенню відділів самооборони, які були зорганізовані на взірець відділів УПА. Найменшою частиною села був рій, а то і до двох чот. Під організаційним і адміністративним наглядом відділи самооборони належали до проводу теренової сітки ОУН. Під тактичним і бойовим командуванням УПА на даних теренах вишколи цих відділів відбувалися переважно вечорами, бо вдень їхні члени працювали на господарствах.

Сотня Громенка постійно змінювала місця постою і перевіряла стан відділів самооборони, або давала спеціальний вишкіл.

В терені панувала тиша. Ворожі відділи не з'являлися. Нараз сотня Громенка машерує до села трійками, розтягнена на кілька сот метрів, з піснею на вустах:

Там борами мандрують добровольці.

На плечах кріс, граната у руках.

Україні всі вірні її повстанці

Виконують провідників наказ.

Бандера шлях до волі нам покаже,

З його приказом станемо як "стій".

Цей могутній спів кількох сотень повстанців вилунював аж ген-ген в простори Карпатських гір, в простори нашої улюбленої України. Настрій сотні відзначався великою бадьорістю. Цей марш відбувався під звуки рідної пісні, коли сотня наближалась до села. Селяни, почувши повстанську пісню, виходили з села, деякі стояли біля воріт, на привітання махали нам і вітали нас хусточкамн, та з радості плакали.

Також назустріч вибігали молоді дівчата, бо де не кожна мала в рядах УПА свого коханого.

Сотня заходить в село, яке ще більше наповнювалося радістю. В даний момент ніхто з вояків не застановлявся, що ще сьогодні чи завтра може покрити когось свіжа земля.