"... Усі християни однаково належать до духовного стану, і між ними немає іншої відмінності, крім хіба що відмінності за посадою [заняттям], — пояснював М. Лютер, — ... тому що лише Хрещення, Євангеліє і віра перетворюють людей на духовних і християн. А якщо Папа або єпископ роблять помазання, посвячують у сан, роблять тонзуру, освячують, одягаються не так, як миряни, то все це під носить тільки лицемірів та дурнів, але ніколи не перетворює на християнина або на духовну особу <...>. Тому необхідно, щоб священик у християн був тільки посадовою особою. Поки він служить, він піднімається, якщо його зміщають, він такий же селянин або городянин, як і інші"*61.
*61: {Лютер М. К христианскому дворянству немецкой нации. Об исправлении христианства //Лютер М. Время молчания прошло: Избранные произведения 1520-1526 гг.- X., 1992.- С. 14-16.}
У культовій практиці протестантських церков принцип "загального священства" реалізувався насамперед в усуненні привілейованого становища духівництва і церковної ієрархії як посередника між Богом і людьми. Кожен християнин, якщо він хрещений, одержуєте ж саме посвячення на спілкування з Богом, право на проповідь і здійснення богослужіння, право причастя під двома видами. Оскільки пасторська діяльність вимагає особливої кваліфікації, то служителі культу в протестантизмі зберігаються. Однак у них принципово інший статус, ніжу католицизмі. Зокрема, протестантський священнослужитель позбавлений права сповідати і відпускати гріхи; у своїй діяльності він підзвітний громаді, що його обирає; для нього скасована безшлюбність.
Основою церковної організації будь-яких протестантських віросповідань стали, як і в часи раннього християнства, автономні громади на чолі з проповідниками. Хоча в деяких напрямках протестантизму (лютеранство, англіканство) зберігаються посади і повноваження єпископа, загальне керівництво тією або іншою Церквою здійснює Синод, або Конгрегація, в якій пропорційно представлені як священнослужителі (пресвітери, або пастори, якими, до речі сказати, в останні десятиліття становляться і жінки), так і найбільш визнані і діяльні члени протестантських громад. У протестантизмі ліквідовано чернецтво і закрито монастирі.
Взагалі, Християнська Церква в протестантському розумінні має три умовних поверхи:
• Вселенська Церква, котра складається з "покутуваних Кров’ю Христа людей з всякого коліна, мови, народу і племені, які перебувають на небесах і на землі".
• Помісна Церква з віруючих населеного пункту (релігійна громада).
• Домашня "Церква", яка за своєю структурою і змістом у мініатюрі відтворює релігійну громаду. Батько в ній відіграє роль своєрідного пресвітера, оскільки є не тільки юридичним, а й духовним главою. Мати, відповідно, виконує функції диаконіси — помічниці чоловіка. Старші діти — взірець для молодших, їхні наставники. Це зумовило надзвичайно консервативне ставлення протестантів до розлучень і безшлюбності, а також велику кількість дітей у їх родинах.
2. Принцип "дешевої Церкви"
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Релігієзнавство» автора Кучер О.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „1. Принцип "загальногосвященства".“ на сторінці 1. Приємного читання.