Розділ. 19. Розподіл доходів серед населення

19.1. Принципи розподілу доходів у суспільстві

Всі люди працюють заради отримання доходів, які дозволяють їм задовольняти свої потреби, а за сприятливих умов — ще й мати задоволення від можливостей заощаджувати частину доходів, інвестувати її в певні активи, займатися доброчинністю. Доходи є кінцевою метою кожного учасника економічного життя суспільства, потужним стимулом його повсякденної активної діяльності. Більше того, отримання високих доходів вигідне не тільки кожній людині, але й суспільству в цілому, адже вони формують споживчий та інвестиційний попит, сприяючи тим самим розвитку економіки, і зрештою слугують тим єдиним джерелом, завдяки якому суспільство має змогу задовольняти загальні потреби (будувати та утримувати школи і лікарні, дороги і мости, підтримувати малозабезпечених і непрацездатних тощо).

Під "доходом" в сучасній економічній теорії розуміють лише грошову суму. Проте це не суперечить тій обставині, що чимало людей отримують доходи і в натуральній формі, наприклад у вигляді продукції від власного підсобного господарства, пільгового проїзду в громадському транспорті, безкоштовного навчання дітей у дошкільних і шкільних закладах тощо. Усякі доходи оцінюються в грошах, аби визначити те, наскільки вони вигідні і доцільні.

Доходи (як отримувані грошові суми), за великим рахунком, є показником міри участі кожного суб'єкта у створенні національного продукту. Тому-то, як довели ще економісти-класики, питання розподілу доходів у суспільстві — це, по суті своїй, питання розподілу створеного національного продукту. І коли економісти говорять про національний дохід, то йдеться не лише про сукупність усіх доходів в країні, але й про її національний продукт. Іншими словами, розподіляти можна тільки те, що реально створено, і не більше того. Який сумарний обсяг кінцевого продукту (реального ВВП) суспільство спромоглося створити на даний момент, рівно таку ж суму доходів воно й отримає, і навпаки. Відштовхуючись від цієї істини, далі маємо з'ясувати, яким же чином суспільство розподіляє заданий обсяг національного доходу, а отже і всього продукту.

Якщо уважно заглянути в економічну історію людства, то виявимо, що колись існували і тепер використовуються різні системи розподілу доходів. Можна виділити чотири основних принципи, за якими розподіляються доходи серед членів суспільства:

1) зрівняльний розподіл;

2) привілейований розподіл;

3) ринковий розподіл;

4) розподіл за багатством.

Зрівняльний, або егалітарний, розподіл доходів означає, що всі члени суспільства (чи його частина) одержують однакові доходи, тобто життєві блага розподіляються за принципом "усім порівну". Такий розподіл існував у первісному суспільстві, причому як єдино можливий, як об'єктивно необхідна умова фізичного виживання первісної людини і соціуму. Зрівнялівка в розподілі доходів для більшості населення була також властива комуністичним країнам з командною, централізовано-плановою економікою. Майже усі вони тепер відкинули цю систему, яка на практиці виявилася неефективною, тобто такою, що підриває здорові стимули до продуктивної праці, інновацій, підприємництва, ощадливого використання виробничих ресурсів і зрештою призводить до найгіршого — деградації людської особистості.

Як приклад: у колишньому СРСР наприкінці 80-х рр. робітник першого розряду в машинобудуванні заробляв у місяць 100 крб., а робітник найвищого — шостого розряду одержував лише 170 крб.

Сьогодні цей принцип розподілу зустрічається ще у поодиноких комунах, у рамках яких люди об'єднуються задля сумісного життя на засадах спільності майна та праці. Відомі у цьому відношенні ізраїльські сільськогосподарські кібуци, яких налічується більше двох сотень.

Привілейований розподіл доходів і благ характерний для тих країн, яким бракує розвиненої демократії та сформованого громадянського суспільства. Клани багатіїв, змінюючи одні одних при владі, самочинно розподіляють суспільні доходи на свою користь, тоді як більшість суспільства живе у постійній нужді і злиднях. Причому таке паразитування правлячих еліт здійснюється, як правило, в режимі таємності. Ця система розподілу поширена в економічно слаборозвинених країнах і постсоціалістичних країнах.

Так, політичний істеблішмент України (народні депутати, міністри, високопосадовці адміністрації Президента й інші) встановив собі зарплатню, яка в 2010-х рр. перевищує середню по країні у 5-10 разів. І це лише їх офіційна винагорода, не рахуючи щорічної допомоги на оздоровлення та численних пільг, оплачуваних за рахунок платників податків. Варто лише поглянути на помпезні особняки можновладців, обнесені височенним парканом, аби зрозуміти, хто у цій країні головний господар. Уся країна ж за рівнем життя стала однією з найбідніших у Європі, а її громадяни почуваються безправними й незахищеними власною державою. Про те, що держава може за певних обставин протиставити себе суспільству, перетворившись зі слуги на господаря, застерігає Біблія: "Якщо даси слузі усе, чого він хоче, то зрештою він не буде гарним слугою".

Ринковий розподіл доходів передбачає, що вирішальна роль у розподілі доходів суспільства належить ринку, його стихійному механізму ціноутворення. За такого принципу кожен власник того чи іншого фактора виробництва (ресурсу) отримує різний дохід — відповідно до господарської корисності та продуктивності свого фактора. Підприємці (власники фізичного капіталу) отримують прибутки, наймані працівники (власники робочої сили) — заробітну плату, кредитори (власники позичкового капіталу) — відсотки, власники землі та іншого майна — ренту (орендну плату). Ці доходи регулюються законами ринкової економіки: попиту і пропозиції та спадної граничної продуктивності (віддачі). Причому ринковий принцип розподілу доходів діє тим ефективніше, чим жорсткіша конкуренція на ринках та чим ефективніша економічна роль держави.

Розподіл доходів за багатством означає можливість одержання додаткових доходів тими, хто накопичує і передає у спадщину певну власність (підприємства, землю, будинки, транспортні засоби, цінні папери та інші активи). Цей принцип поширений в сучасному суспільстві, він доповнює ринкову розподільчу систему, підсилюючи її своїми потужними стимулами до економічної активності заради накопичення особистого багатства.

В реальній дійсності усі названі вище принципи розподілу доходів нерідко поєднуються. Якщо, скажімо, правляча еліта, попри економічний стан країни, розкошує, встановлюючи собі привілеї у посадових окладах, пенсіях, умовах життя, лікування, відпочинку тощо, то у розподілі решти сукупного доходу суспільства, особливо в кризові періоди, очевидною стає тенденція до зрівнялівки. Остання найбільш помітна стосовно працівників державного сектору економіки, який фінансується з коштів державного бюджету. Це видно по тому, як уряд часто обмежує свою "турботу" про добробут народу лишень символічним підвищенням мінімальної оплати праці та пенсії.

19.2. Структура та показники доходів населення

Формування доходів населення в ринковій економіці є складним процесом, який охоплює декілька стадій розподілу сукупного доходу суспільства. Початок їх формуванню закладає факторний розподіл доходів.