Розділ. 19. Розподіл доходів серед населення

— різне ставлення до праці та різна підприємливість;

— різна схильність до ризику;

— різний рівень ефективності діяльності суб'єктів господарювання;

— різне становище на ринку;

— нерівний розподіл приватної власності та її успадкування;

— дискримінація (за тендерною, віковою чи етнічною ознаками);

— використання способів протизаконного збагачення тощо.

Унаслідок цих та інших причин люди не можуть однаково працювати, заробляти і жити. А, проте, сама по собі нерівність у доходах населення є цілком нормальним явищем у розвиненій ринковій економіці, позаяк ринок винагороджує людей лише за кінцевою ефективністю їхньої діяльності і через цю систему диференційованих оцінок об'єктивно виявляє їхні різні можливості, визначаючи, кому ким бути: кому, приміром, підприємцем чи адвокатом, а кому підмітати вулиці; кому лікарем, а кому санітаром.

Між тим, нерівність розподілу доходів серед населення в усі часи критикувалася і засуджувалася як вияв соціальної несправедливості. Ця проблема постійно породжувала різні форми соціальних протестів і навіть революції, які закінчувалися поваленням ненависної влади.

Таким чином проблема нерівності доходів населення потребує серйозної уваги як науковців, так і уряду.

Одним із перших дослідників названої проблеми був видатний економіст і соціолог В. Парето, який ще у 1897 р. сформулював універсальний принцип, названий в економічній теорії "законом Парето", або "принципом 20/80". Аналізуючи тогочасну структуру розподілу доходів серед населення Італії, учений виявив таку пропорцію: 20% населення зосереджує у своїх руках 80% сукупного доходу, тоді як більшості населення (80%) дістається лише 20% доходу. Згідно із законом Парето, нерівномірність розподілу доходів є стійкою для усіх країн, незалежно від соціальних і політичних факторів, а її величина (пропорція 20/80) скрізь майже однакова.

Потрібно зауважити, що наступні статистичні дослідження закономірності розподілу доходів у різних країнах дійсно підтверджують факт значної нерівності доходів населення. Однак аналітики вважають, що числові значення цієї нерівності не є стійкими, тобто змінюються залежно від економічних, політичних, демографічних та інших факторів.

Для вимірювання ступеня нерівності у розподілі доходів та розроблення державної перерозподільчої політики використовують декілька статистичних показників. Найбільш поширеними серед них є: крива Лоренца, децильний коефіцієнт та індекс Джині.

Крива Лоренца — це графічне зображення ступеня нерівності розподілу доходів серед населення.

Рис. 19.3. Крива Лоренца

Аби дізнатися, яким є фактичний стан розподілу кінцевих доходів, все населення країни статистика поділяє на кілька рівних груп у відсотках до загальної чисельності населення (десять груп по 10% кожна, або п'ять — по 20%). Аналогічно на рівні частки розбивається і загальний дохід населення. Потім будують графік: на вертикальній осі координат відкладають наростаючою сумою частки доходів населення, на горизонтальній — так само частки населення. Побудована у такій системі крива показує, яка частка від загального доходу припадає на кожну групу населення (сімей).

Візьмемо умовний приклад. Усе населення поділимо на п'ять груп. Припустимо, за даними статистики, перша група із найбідніших сімей отримала 3% від усіх доходів, друга — 5%, третя — 12%, четверта — 20%, п'ята (із найбагатших) — 60% (усі разом 100). Сполучивши на графіку ці точки, ми матимемо криву Лоренца (рис. 19.3), яка наочно показує: на 20% сімей припадає лише 3% усіх доходів населення, на 40% сімей — 8% (3+5), на 60% сімей — 20% (8+12), на 80% сімей — 40% (20+20), а решта доходу (60%) дістається лишень 20-відсоткам найбагатших сімей.

Тепер поглянемо ще раз на графік. Бісектриса АВ, що ділить прямий кут пополам, показує теоретично уявну картину абсолютної рівності, за якої б 20% усіх сімей мали 20% від загальних доходів, 40% сімей — 40% доходів, 60% сімей — 60% доходів, 80% сімей — 80% доходів. Катет ВС, навпаки, показує той уявний випадок абсолютної нерівності, коли б лише 1% сімей отримував повністю весь дохід суспільства, не залишаючи нічого решті сімей. Та це лише уявні (гіпотетичні) варіанти розподілу суспільних доходів. У реальній же дійсності в кожній країні і завжди панує нерівність у розподілі доходів населення, яка графічно ілюструється кривою Лоренца, що нагадує нам лука. Що більший натяг цього лука (розрив між кривою та бісектрисою), то більша нерівність у доходах населення.

Показовим щодо стану розподілу доходів у різних країнах є також децильний коефіцієнт: усе населення розбивається на 10 груп (по 10% кожна), а затим співставляються частки у сукупному доході населення 10% найбагатших та 10% найбідніших сімей.

Ступінь нерівності у розподілі доходів серед населення можна виразити і чисельно — через індекс Джині.