Розділ «Яєчний жовток і розкришене яблуко»

Коли Іґраїна відсунула вбік кам’яну плиту над запасним виходом і вибралася на волю, у дворі Бобернельського замку було темно й безлюдно. Лише у вікнах вежі блимало світло, а поміж зубцями на мурі виднілася самотня постать. То був не Альберт — хлопець не такий гладкий.

— Бертраме! — гукнула знизу Іґраїна. — Бертраме, я повернулася!

Стайничий рвучко обернувся й недовірливо подивився вниз.

— Іґраїно! — вигукнув він. — Звідкіля ти взялася? Чи то не через тебе там метушаться, наче переполохані кури, Ґільґаладові охоронці?

— Може, й через мене, — відказала Іґраїна.

Услід за нею з тунелю через силу вибрався Смутний лицар і роззирнувся в темному дворі.

— А кого то ти з собою привела? — підозріливо спитав Бертрам.

— Це — Смутний лицар з Гори сліз! — відповіла Іґраїна. — Він зробив мені ласку й провів до замку. А де це Альберт і тато з мамою зі своїми хвостиками бубликом? Чи не сплять?

— Ні, відколи я тут, усім нам не до сну. — Бертрам хутко спустився східцями у двір. — Ти ж бо сама бачила, що діється перед замком. Як тільки за мурами стає трохи спокійніше, твої батько й мати з Альбертом беруться до роботи в чарівницькій кімнаті. На щастя, Ґільґалад надто любить поспати, щоб нападати ще й уночі.

Стайничий запалив одного зі смолоскипів, що лежали під дверима зброярні, й повів Іґраїну й Смутного лицаря через темний-темнющий двір до вежі. Коли Іґраїна ступила на дерев’яну кладку, назустріч їй шмигнуло щось невеличке й пухнасте. Об її ногу потерся головою, муркочучи, Сізіф.

— Вітаю, Сізі! — прошепотіла дівчинка й узяла кота на руки. — То що, знудився за мною?

У відповідь Сізіф лише позіхнув і шерехатим язиком лизнув їй кінчик носа. Бертрам штовхнув двері до вежі й освітив смолоскипом темні сходи.

— Ваш брат воює справді мужньо, — казав він, поки вони підіймалися вичовганими сходами нагору. — Щоб заволодіти Бобернелем, Ґільґалад уже спробував удаватися до деяких своїх бридких чаклунств, але Альберт усіх їх зводив нанівець.

— А співучі книжки йому помагають? — спитала Іґраїна.

— Помагають. Хоч і люблять побурчати, — відповів Бертрам. — Тільки ось щодо їжі… Тут у нього з чаруванням не дуже виходить.

— Ось бачите, — прошепотіла, захихотівши, Іґраїна до Смутного лицаря, — я ж вам казала. — Вона легенько штовхнула стайничого в плечі. — І чим же він вас частував, Бертраме? Яйцями й сухим печивом?

— Атож! Ціле відро яєць! — Бертрам простогнав і потер своє гладке черево. — Сказати правду, черствий хліб, який мені кидали в яму, був не сухіший, ніж Альбертове печиво. А яйця! Якби ж то синя була тільки шкаралупа, а то ж і жовток — не жовтий, а синій.

Зітхнувши, Бертрам здолав останнього східця й спинився перед дверима чарівницької кімнати.

— Ця клята змія на клямці вже двічі вкусила мене за руку, — прошепотів Бертрам. — Я до неї більш не доторкнуся.