Розділ «Яєчний жовток і розкришене яблуко»

Потім вони позгорталися. Запала тиша — така глибока, що, здавалося, муха пролетить, миша пробіжить — і їх почуєш. Альберт заплющив очі.

— То що там, мишки? — спитав він, не розплющуючи очей.

Четверо на свічнику повтуплювалися в тарілку й заходилися одна поперед одної збуджено попискувати. Альберт розплющив очі й схилився над тарілкою. Його обличчя осяяла радісна усмішка: в тарілці лежало яблуко, а поряд — булочка.

— Синку, це яблучко таке червоне — просто чудо! — промовив сер Ламорак.

— Атож, а булочка! — додала, захоплено принюхуючись, красуня Мелісанда. — Як намальована! Я й сама кращої не начарувала б. Ти добре попрацював, Альберте! Ви добре поспівали, книжечки!

Задоволені книжки вклонилися.

Альберт узяв яблуко, обтер його полою свого чарівницького плаща й укусив.

Яблуко розкришилося.

Іґраїна затулила долонею собі рота, щоб не розсміятися.

— Воно з тіста на печиво! — вигукнув Альберт і, пожбуривши яблуко у вікно, схопив булочку. Та коли він розламав її, на стіл із неї ляпнув великий драглистий жовток синього кольору.

Тепер Іґраїна вже не стрималася. Вона вибухнула таким гучним сміхом, що чародійні книжки аж перелякано похапались одна за одну.

— Іґраїна! — вигукнув Альберт, не озираючись. — Моя сестричка повернулася!

На радощах сер Ламорак і красуня Мелісанда так збуджено кинулися до доньки, що поперекидали чародійні книжки на столі й мало не збили з ніг Альберта. Хлопець, зітхнувши, зібрав своїх мишей, посадив їх до кишень чародійницького плаща і обтрусив з коміра крихти від яблука з тіста на печиво.

— Голубонько, чи привезла ти велетове волосся? — запитала красуня Мелісанда й ніжно потерлася своїм чорним п’ятачком об Іґраїнин ніс.

— Ну, звісно! — Іґраїна відстебнула від паска капшука з Ґарлефовим волоссям і поклала Альбертові в руку.

— Ой, справді привезла! — загукали чародійні книжки.

Ті з них, що сиділи ще на полицях, кинулися, штовхаючись, до драбинок. А ті три, котрі допомагали начаровувати яблуко та булочку, притьма спустилися ніжками столу на підлогу й збуджено застрибали навколо Альберта.

— Покажи, покажи! — гукали вони.

Але Сізіф стромив голову поміж Іґраїниних ніг і так на них зашипів, що вони злякано поховалися під Альбертів плащ.

— Непогана робота, сестричко, — сказав Альберт і ніжно посмикав Іґраїну за вухо. — Тепер скоро вже можна буде приступати до зворотного чарування. Зараз я замочу це волосся.