Розділ «26»

Мати щоранку ходила на свою низькооплачувану роботу, а батько, котрий не мав роботи, також щоранку кудись ішов. Попри те, що більшість наших сусідів були безробітними, він не хотів, щоб і про нього думали, ніби він не має роботи. Тож кожного ранку, в один і той же час, він сідав у машину і їхав начебто на роботу. Щовечора він повертався о тій же годині. Мені це подобалось, адже я мав удосталь часу для себе. Хоча вони й зачиняли будинок, я знав, як туди пробратися. Шматком картону я підіймав гачок на дверях веранди. Вони замикали задні двері на ключ із середини. Я просовував під них газету й виштовхував ключ. Потім витягував газету з ключем на ній. Я відчиняв двері й заходив. Коли я йшов, то зачиняв двері веранди на гачок і замикав зсередини задні, залишаючи в них ключ. Потім я виходив через передні двері, закриваючи їх навісним замком.

Мені подобалось бути на самоті. Якось я грав у одну зі свої ігор. На стіні висів годинник і я затримував подих перевіряючи, як довго зможу протриматись. Щоразу я встановлював новий рекорд. З кожним разом було все важче це зробити, та я пишався тим, що зміг додати ще кілька секунд до рекорду. Того дня я додав аж цілих п'ять секунд і саме переводив дихання, коли підійшов до вікна. Це було велике вікно, закрите червоними завісами. Вони трохи розійшлися і я виглянув. Господи Боже! Наше вікно виходило прямісінько на  фасад будинку Андерсонів. Місіс Андерсон сиділа на ганку і я бачив, що в неї під сукнею. Їй було десь 23 роки і вона мала просто неймовірні ноги. Я бачив маже все під спідницею. Раптом я згадав про батьковий армійський бінокль. Він стояв у нього на шафі. Я збігав за ним, повернувся, присів і навів його на ноги місіс Андерсон. Мені відкрився чудовий краєвид! Це було цікавіше, ніж дивитися на ноги міс Грідіс: тут можна було не боятися, що вона помітить. Можна було сконцентруватися на них. Я так і зробив. Я дивився прямо на них. Я збудився. Господи Ісусе, які ноги, які стегна! Щоразу, як вона рухалась, це було неймовірно, просто несказанно.

Я став на коліна і однією рукою дістав член, тримаючи бінокль іншою. Я плюнув на долоню й почав. На хвильку мені здалось, що я побачив трусики. Я мало не кінчив. Я спинився. Трохи почекав і продовжив дрочити. Коли я вже був готовий кінчити, то знову спинився. Зачекав ще трохи і знову продовжив. Цього разу я знав, що не зможу спинитися. Ось вона, переді мною. Я дивився просто на неї! Все-одно, що трахатись із нею. Я кінчив. Я обкінчав усю підлогу під вікном. Сперма була біла й густа. Я піднявся, пішов у ванну, взяв туалетного паперу, повернувся й витер усе. Потім я викинув це в унітаз і змив.

Місіс Андерсон виходила посидіти на ганку майже щодня і завжди, коли вона це робила, я підглядав за нею в бінокль.

Якщо про це дізнається містер Андерсон, подумав я, він мене вб'є...

Кожної середи батьки ходили в кінотеатр.Там розігрували лотерею і вони сподівалися виграти трохи грошей. Саме ввечері середи я дещо відкрив. Родина Піроцці жила в будинку на південь від нас. Наша доріжка знаходилась якраз перед північною стороною їхнього будинку і наші вікна виходили прямо на їхню вітальню. Вікно там було прикрите тонкою шторинкою.  Цегляний паркан перед будинком сходився аркою, а навколо дому росли кущі. Якщо сховатися в кущах між стіною й вікном, мене ніхто не зможе побачити, особливо вночі.

Я заліз туди. Це було навіть краще, ніж я очікував. Місіс Піроцці сиділа на дивані, читаючи газету. Вона заклала ногу на ногу, а напроти неї в кріслі сидів містер Піроцці й також читав газету. Місіс Піроцці була не такою молодою, як міс Грідіс чи місіс Андерсон, та все ж у неї були чудові ноги, вона була у туфлях на підборах і щоразу, як вона перегортала сторінку, то міняла положення ніг, її спідниця підіймалася все вище і я бачив геть усе.

Якщо мої батьки повернуться і застукають мене тут, подумав я, мені кінець. Але воно було того варте. Ризик себе виправдовував.

Я сидів, зачаївши подих, і стежив за ногами місіс Піроцці. У них був великий коллі, Джеф, він спав під дверима. Того дня я вже помилувався ногами міс Грідіс, подрочив на місіс Андерсон, а тепер настала черга десерту. Чому ж містер Піццорі не дивиться на її ноги? Він просто читав газету. Очевидно, що місіс Піцоррі дражнила його, підіймаючи спідницю все вище і вище. Потім вона швидко змінила положення ніг і її спідниця задерлася ще вище, оголивши білосніжні стегна. Вони були як вершки! Неймовірно! Вона була кращою за всіх!

Потім краєм ока я помітив як містер Піцоррі ворухнувся. Він швидко встав і пішов до дверей. Я чкурнув, продираючись крізь кущі. Я чув як він відчинив двері. Я забіг у наш двір і сховався за гараж. Я зачаївся, прислухаючись. Потім я переліз через паркан у сусідній двір.   Я пробіг через двір і кинувся риссю по вулиці, ніби бігун на тренуванні. За мною ніхто не гнався, та я все-одно продовжував мчати.

Якщо він мене помітив і розповість батькові — я труп.

А може він просто випустив собаку надвір?

Я добіг до бульвару Вест Адамс і сів на лавку. Я просидів там близько п'яти хвилин, потім попрямував додому. Коли я повернувся, батьків ще не було. Я зайшов, роздягнувся, вимкнув світло й почав чекати ранку...

Наступної середи ми з Лисим прогулювались нашим звичайним маршрутом. Ми саме прямували до винного погребу його батька, як раптом він спинився біля вікна. Портьєра була майже опущена, проте не до кінця. Лисий зупинився, присів і заглянув. Він підкликав мене рукою.

“Що там?” прошепотів я.

“Глянь!”

У ліжку лежали голі чоловік і жінка. Ковдра лише злегка закривала їх. Чоловік хотів поцілувати жінку, а вона його відштовхувала.

“Чорт забирай, ну дозволь мені, Мері!”

“Ні!”