МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДО ПРАКТИЧНОГО ЗАНЯТТЯ № 3

Гігієна фізичного виховання і спорту

Перепади температур повітря по горизонталі, вертикалі і впродовж доби в різних приміщеннях житлових будинків не повині бути більшими від 2–3 °С, різниця між температурою повітря і внутрішньої поверхні стін – не більше за З °С.

Методи визначення вологості повітря.

Абсолютну вологість повітря визначають за допомогою психрометрів: станційного психрометра Августа (рис. 3.1, а) й аспіраційного психрометра Ассмана (рис. 3.1, б), використовуючи за результатами показів першого формулу Реньо [А = В – a (tc – tв)H, де А – абсолютна вологість, мм рт. ст.; В – максимальний тиск водяної пари в повітрі при температурі вологого термометра, взятої з таблиці, мм рт. ст; а – психрометричний коефіцієнт, який дорівнює 0,00128 при визначенні вологості в нерухомому кімнатному повітрі, 0,0010 – у приміщенні з невеликим рухом повітря, 0,009 – у зовнішній атмосфері в безвітряну погоду та 0,00079 – за наявності невеликого вітру•, tc – температура сухого термометра, °С; tв – температура вологого термометра, °С; Н – атмосферний тиск під час дослідження, мм рт. ст.], а другого – формулу Шпруна [А = В – 0,5 (tc – tв)H/755, де А – абсолютна вологість; В – максимальна вологість при температурі вологого термометра, мм рт. ст.; tc – температура сухого термометра, °С; tв – температура вологого термометра, °С; Н – атмосферний тиск під час дослідження, мм рт. ст.; 0,5 – сталий психометричний коефіцієнт; 755 – середній атмосферний тиск, мм рт. ст.]. Відносну вологість для обох психрометрів вираховують за формулою:

де С – відносна вологість, %; А – абсолютна вологість повітря, мм рт. ст.; F– максимальна вологість при температурі сухого термометра, мм рт. ст.

Відносну вологість повітря за показниками стаціонарного й аспіраційного психрометрів також можна знайти, послуговуючись спеціальними таблицями.

Окрім зазначених психрометрів, для визначення вологості повітря використовуються волосяні гігрометри (рис. 3.1, в), де добре очищена і знежирена світла волосина одним кінцем прикріплена до рамки штатива, а другим – перекинута через блок і трохи натягнута невеликим вантажем. До блока прилаштована стрілка, яка залежно від зміни довжини волосини переміщується вздовж шкали, градуйованої у відсотках відносної вологості.

Стаціонарний психрометр Августа(а), аспіраційний психрометр Ассмана (б), волосяний гігрометр (в), гігрограф (г)

Рис. 3.1. Стаціонарний психрометр Августа(а), аспіраційний психрометр Ассмана (б), волосяний гігрометр (в), гігрограф (г)

Плівчастий гігрометр становить собою металевий каркас зі шкалою і стрілкою, з'єднаною з натягнутою на металеве кільце біологічною плівкою, розширення або скорочення якої передається стрілці, що пересувається вздовж шкали.

Безпосередню реєстрацію змін відносної вологості повітря впродовж доби, тижня здійснюють гігрографом (добовим, тижневим), у якому до пучка знежирених волосин через важелі прикріплена стрілка з пером, що записує криву на паперову стрічку (рис. 3.1,г).

За Будівельними нормами і правилами П-33-75 "Опалення, вентиляція і кондиціювання повітря", оптимальна відносна вологість у житлових і громадських приміщеннях у холодний і перехідні сезони повинна становити 30-45 %, у теплий сезон – 30-60 %. Допускається збільшення відносної вологості повітря житлових і громадських приміщень упродовж року до 65 %.

Допоміжну роль в оцінці вологості повітря може відігравати дефіцит насичення – різниця між максимальною й абсолютною вологістю при даній температурі повітря, а також точка роси – температура, за якої водяна пара в повітрі починає насичувати простір, тобто переходити у краплинорідкий стан та осідати на холодних предметах у вигляді роси.

Зменшення дефіциту насичення свідчить про збільшення насиченості повітря вологістю. При дефіциті насичення, близькому до нуля, вміст вологи в повітрі близький до максимального насичення.

Допустима мінімальна температура на внутрішній поверхні стіни для запобігання конденсації вологи в приміщенні з відносною вологістю 60 % і температурою +20 °С не може бути нижчою за +12 °С.

Методи вимірювання атмосферного тиску. Атмосферний тиск вимірюють за висотою стовпчика ртуті, що врівноважує цей тиск. Тиск атмосфери, який урівноважує стовпчик ртуті заввишки 760 мм при температурі 0 °С на рівні моря і географічній широті 45 °, вважають нормальним. При цьому атмосфера тисне на поверхню Землі з силою 1,0333 кг/см2, що дорівнює 1 атм (техніча одиниця тиску). За одиницю виміру атмосферного тиску за Міжнародною системою одиниць (СІ) обрано паскаль. Один паскаль (1 Па) – це тиск, створений силою один ньютон (1 Н), рівномірно розподіленою на площі 1 м2. Атмосферний тиск у рівнинних районах становить близько 100000 Па, тому для зручності користуються гектопаскалями – гПа. Міліметри ртутного стовпчика перераховують у гектопаскалі: 1 мм рт. ст = 1,333 гПа (1 гПа = = 0,75 мм рт. ст.).

Атмосферний тиск вимірюється барометрами різних типів.

Ртутний чашковий барометр (рис. 3.2, а) складається з вертикальної скляної трубки, наповненої ртуттю, запаяної зверху і відкритої внизу. Нижній кінець трубки поміщено в чашку із ртуттю. У верхній частині трубки над ртуттю утворюється торичелієва порожнеча. При підвищенні атмосферного тиску повітря тисне на поверхню ртуті в чашці й рівень її у трубці піднімається. За шкалою, розташованою в прорізі захисного металевого футляра у верхній частині барометра навпроти меніска ртуті у трубці, визначають тиск із точністю до цілих міліметрів, за другою рухомою шкалою – ноніусом – із точністю до десятих міліметра.

Серед ртутних існують також ртутні сифонні барометри (рис. 3.2, б), які дещо подібні до описаного вище ртутного чашкового барометра.

Прилади для вимірювання атмосферного тиску: а – ртутний чашковий барометр і його шкапа з ноніусом: 1 – чашка із ртуттю; 2 – термометр; 3 – гвинт; 4 – основна шкала; 5 – ноніус; 6 – ртутний стовпчик; б – схеми ртутних сифонних барометрів різних модифікацій; в – барограф: 1 – металевий анероїд; 2 – стрілка; 3 – циліндр із паперовою стрічкою; 4 – годинниковий механізм

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Гігієна фізичного виховання і спорту» автора Марцінковський І.Б. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДО ПРАКТИЧНОГО ЗАНЯТТЯ № 3“ на сторінці 2. Приємного читання.

Зміст

  • ВСТУП

  • Методи вивчення навколишнього середовища і його вплив на здоров'я населення

  • Гігієна фізичного виховання та спорту

  • МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДО ПРАКТИЧНОГО ЗАНЯТТЯ № 1

  • Лекція 2. ГІГІЄНІЧНЕ ЗНАЧЕННЯ ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ

  • Особливості сучасної динаміки показників стану здоров'я школярів

  • Гігієнічні принципи на заняттях оздоровчим фізичним вихованням

  • Лекція 3. ГІГІЄНА ПОВІТРЯНОГО СЕРЕДОВИЩА

  • Гігієнічне значення фізичних і хімічних властивостей повітря

  • Забруднення повітря

  • МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДО ПРАКТИЧНОГО ЗАНЯТТЯ № 3
  • Лекція 4. ГІГІЄНА ВОДИ

  • Органолептичні особливості води

  • Епідеміологічне значення води

  • МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДО ПРАКТИЧНОГО ЗАНЯТТЯ № 4

  • Лекція 5. ГІГІЄНА ҐРУНТУ

  • Гігієнічне значення складу і властивостей ґрунту

  • Самоочищення ґрунту

  • Гігієнічна аргументація вибору ґрунтів для спортивних споруд

  • Лекція 6. ОСОБИСТА ГІГІЄНА СПОРТСМЕНА І ФІЗКУЛЬТУРНИКА

  • Гігієна тіла

  • Гігієна чоловіків

  • Гігієна жінок

  • Водні процедури

  • Гігієнічний (оздоровчий) масаж

  • Лекція 7. ГІГІЄНА ЗАГАРТОВУВАННЯ. РЕКРЕАЦІЯ ТА АКТИВНИЙ ВІДПОЧИНОК. САНАТОРНО-КУРОРТНЕ ОЗДОРОВЛЕННЯ І ПРОФІЛАКТИКА ХВОРОБ

  • Гігієнічні правила загартовування

  • Гігієнічні норми загартовування повітрям

  • Загартовування сонячним промінням

  • Санаторно-курортне оздоровлення і профілактика хвороб

  • МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДО ПРАКТИЧНОГО ЗАНЯТТЯ № 7

  • Лекція 8. ГІГІЄНА ХАРЧУВАННЯ

  • Фізіологічна роль і гігієнічне значення білків, жирів, вуглеводів, вітамінів і мінеральних речовин у харчуванні людини

  • МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДО ПРАКТИЧНОГО ЗАНЯТТЯ № 8

  • Лекція 9. ОСОБЛИВОСТІ ХАРЧУВАННЯ ПРИ ЗАНЯТТЯХ ФІЗИЧНОЮ КУЛЬТУРОЮ І СПОРТОМ

  • Загальні гігієнічні вимоги до режиму харчування

  • Особливості харчування спортсменів

  • МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДО ПРАКТИЧНОГО ЗАНЯТТЯ № 9

  • Лекція 10. ГІГІЄНІЧНІ НОРМУВАННЯ ФІЗИЧНИХ НАВАНТАЖЕНЬ ПІД ЧАС ЗАНЯТЬ ФІЗКУЛЬТУРОЮ

  • Гігієнічні нормування рухової активності школярів

  • Формування рухової активності школярів

  • Гігієнічні вимоги до структури, змісту і нормування навантажень на одному занятті

  • Гігієнічне нормування фізичних навантажень для осіб старшого і похилого віку

  • Лекція 11. ГІГІЄНІЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СПОРТИВНИХ ТРЕНУВАНЬ

  • Гігієнічні вимоги до планування тренувань і змагань

  • Гігієнічні вимоги до структури, змісту

  • Гігієнічне нормування тренувальних занять

  • Гігієнічне забезпечення під час підготовки спортсмена до умов високих температури і вологості повітря

  • Гігієнічне забезпечення при підготовці спортсмена до гірських умов

  • Лекція 12. ЗАГАЛЬНІ ГІГІЄНІЧНІ ВИМОГИ ДО СПОРТИВНОГО ОДЯГУ І ВЗУТТЯ, СПОРТИВНОГО ІНВЕНТАРЮ, ПОКРИТТЯ ПІДЛОГ ТА РЕКОМЕНДАЦІЇ ЩОДО РАЦІОНАЛЬНОГО КОЛЬОРОВОГО ОФОРМЛЕННЯ СПОРТИВНИХ ОБ'ЄКТІВ

  • Гігієнічні вимоги до спортивного одягу

  • Гігієнічні вимоги до спортивного взуття

  • Основні гігієнічні вимоги до спортивного інвентарю, обладнання і покриття підлог спортивних споруд

  • Лекція 13. ЗАГАЛЬНІ ГІГІЄНІЧНІ ОСНОВИ ПРОЕКТУВАННЯ, БУДІВНИЦТВА Й ЕКСПЛУАТАЦІЇ СПОРТИВНИХ СПОРУД

  • Основні гігієнічні вимоги до розміщення, орієнтації та планування спортивних споруд

  • Основні гігієнічні вимоги до освітлення спортивних споруд

  • Основні гігієнічні вимоги до відкритих водойм

  • Основні гігієнічні вимоги до фізкультурно-оздоровчих споруд