Розділ «8. Основи гемотрансфузіології та інфузійної терапії»

Гемотрансфузія – лікувальний метод, що полягає у введенні в кровоносне русло хворого компонентів крові, заготовлених від донорів або від самого реципієнта, а також крові, що виливається в порожнини тіла при травмах і операціях. Одночасно, це є різновидом трансплантації тканини.

Теоретичні засади гемотрансфузії

Дія гемотрансфузії

Відразу після трансфузії депонується до 30% від загального, об'єму перелитих препаратів крові.

1. Замісна:

a. збільшення дихальної поверхні еритроцитів, покращення споживання кисню тканинами і нормалізація кисневого обміну, підтримка кислотно-лужної рівноваги;

b. нормалізація білкового складу крові (поживна дія). Білки плазми донора перебувають в крові реципієнта 18-36 днів, перелиті еритроцити – 30-120 днів.

2. Стимулююча – посилення адаптаційно-компенсаторних процесів:

a. стимуляція системи гіпоталамус-передня доля гіпофізу – наднирники (збільшення у продукції кортикостероїдів);

b. підвищення резистентності організму і продукції антитіл;

c. підвищення основного обміну;

d. підвищення газообміну;

e. підвищення споживання цукру і активація β-клітин лангергансових острівців;

f. прискорення оновлення білкових структур;

g. підвищення фагоцитарної активності гранулоцитів і здатності макрофагів очищувати кров від сторонніх колоїдів.

3. Гемодинамічна:

a. збільшення ОЦК, венозного притоку до серця і притоку тканинної рідини в кровоносне русло;

b. підсилення роботи серця та його хвилинного об'єму;

c. "оживлення" мікроциркуляції (розширення артеріол і венул, розкриття капілярів і пришвидшення плину крові в них, скорочення артеріо-венозних шунтів і редукція плину крові через них).