Розділ «5. Десмургія»

Десмургія – розділ хірургії, який вивчає види пов'язок, покази та протипокази до застосування та способи їх накладання.

Пов'язка – пристосування для закріплення перев'язочного матеріалу, створення тиску на певну ділянку тіла, мобілізації ушкодженої ділянки тіла. Пов'язка складається з двох частин: внутрішня (перев'язочний матеріал, компрес, тощо), та зовнішня або власне пов'язка (для фіксації).

Перев'язка – процес накладання перев'язочного матеріалу на ранову поверхню з лікувальною метою, з метою захисту ранової поверхні від зовнішнього середовища, зупинки кровотечі.

Перев'язочний матеріал – матеріал, який використовують для накладання пов'язок. В якості перев'язочного матеріалу використовують вату, марлю (серветки, кульки, тампони, турунди, бинти, серветки Мікуліча.

Іммобілізація – надання частині тіла штучної нерухомості.

Класифікація і покази до накладання пов'язок

Види і властивості перев'язочного матеріалу

Правила накладання бинтових пов'язок

1. Хворому надають зручне положення, за якого є вільний доступ з усіх боків до поверхні, що мають бинтувати. Хворого треба укласти на перев'язочний стіл, незалежно від локалізації рани. Бажано, щоб хворий не бачив своєї рани (вигляд рани може викликати негативні емоції і травмувати психіку), перев'язування інших хворих та скривавленого перев'язочного матеріалу.

2. Ділянка тіла, яку бинтуватимуть, має бути нерухомою. Її надають середньофізіологічне (врівноваження тонусу і максимальне розслаблення м'язів-антогоністів або функціонально вигідне (дозволяє користуватись ділянкою тіла при обмеженій функції, наприклад повне розгинання у колінному суглобі при його анкілозі) положення. Для верхньої кінцівки середньофізіологічне положення – відведення в бік і вперед під кутом 20-30°, згинання в ліктьвому суглобі – 90°, передпліччя в положенні між пронацією і супінацією, згинання у променевозап'ясному суглобі – 135°, кисть злегка зігнута з протиставленням І і V пальців. Для нижньої кінцівки середньофізіологічне положення – відведення 30°, згинання в кульшовому і колінному суглобах – 145°, в гомілковостопному – 90°. Якщо хворий неспроможний утримувати бинтовану ділянку тіла в потрібному положенні – це здійснює помічник.

3. Той, хто накладає пов'язку, стає обличчям до хворого і весь час стежить за виразом його обличчя, а після накладання пов'язки запитує, чи не відчуває він будь-яких незручностей.

4. Головку бинта беруть у праву руку, а кінець – у ліву. Спинка бинта має бути обернена до бинтової поверхні, а черевце – назовні. У бинтуванні мають брати участь обидві руки: одна розгортає бинт, а інша – моделює пов'язку (Рис. 1.10 та 1.11)[1].

5. Закріплюють кінець бинта вище, або нижче від ділянки ушкодження двома-трьома коловими ходами, накладеними щільніше, ніж інші ділянки пов'язки.

6. Бинтують в одному напрямку зліва направо, знизу догори, планомірно покриваючи всю бинтовану поверхню. Кожний наступний тур має перекривати попередній на 1/3-1/2 його ширини. Смужка бинта має рівномірно прилягати до бинтованої поверхні, не утворюючи складок і випинань, а при накладанні закріплюючої пов'язки, не створювати компресії. Враховуючи це, головку бинта треба розкривати по бинтованій поверхні, не відходячи від неї.

7. Кінець бинта після накладання пов'язки закріплюють у тій самій ділянці, де закріплюється і його початок, а іноді в другому кінці, щоб вузол за місцем розміщення не відповідав локалізації патологічного вогнища і не спричинював занепокоєння хворому. Закріплюють кінець бинта в наступний спосіб:

• розрізаний або розірваний кінець бинта обводять навколо бинтованої ділянки тіла і зав'язують вузлом – у такий спосіб, звичайно, закріплюють кінці бинта на ділянках невеликого діаметра;

• початок бинта залишають незакритим до кінця накладання пов'язки, потім кінець бинта доводять до початку і в кінці зав'язують вузлом;

• кінець бинта фіксують до одного з прилеглих турів;

• кінець бинта підшивають або прикріплюють до попередніх турів булавкою.