Розділ «8. Основи гемотрансфузіології та інфузійної терапії»

Вміст пробірок перемішують струшуванням, і штатив з пробірками ставлять на водяну баню при температурі 46-48°С на 5-10 хв. або в сухо-повітряний термостат при тій же температурі на 30 хв. Після виймання пробірок з водяної бані або з термостату до них додають 5-8 мл 0,9% розчину натрію хлориду і перемішують вміст шляхом 1-2-разового перевертання пробірок.

Пробірки переглядають на світлі неозброєним оком або через лупу з двократним збільшенням. Результат оцінюють за наявністю або відсутністю аглютинації еритроцитів.

За умови позитивного результату аглютинати легко розрізняються у вигляді червоних грудочок на прозорому, майже знебарвленому, тлі рідини. Зразки еритроцитів, що дали аглютинацію з сироваткою aнmu-D(Rh0), є резус-позитивними. За умови негативного результату в пробірці видно рівномірно забарвлену в світло-червоний колір, дещо опалесціюючу, рідину. Зразки еритроцитів, що не дали аглютинації з сироваткою aнmu-D(RhO), – резус-негативні.

У пробірках третього (контрольного) ряду аглютинації не повинно бути. Наявність аглютинації в будь-якій пробірці контрольного ряду свідчить про неспецифічність реакції. У таких випадках для визначення резус-належності слід використовувати сироватку антирезус з повними антитілами або попередньо відмити еритроцити теплим 0,9% розчином натрію хлориду для вимивання з них аутоантитіл. За сумнівного результату необхідно проводити мікроскопічне дослідження.

Помилки при визначенні Rh-фактора:

– неправильний вибір антирезусних сироваток за груповою належністю;

– помилковий порядок розміщення сироваток, реагентів або дослідної крові у штативах;

– неправильне співвідношення між реагентами (еритроцитів повинно бути в 10 разів менше ніж сироватки);

– недотримання необхідної температури в водяній бані (при температурі нижчій 42°С аглютинація може не наступити, при вищій 48°С краплини швидко висохнуть);

– недотримання часу, необхідного для проведення реакції;

– висновок роблять з висохлої краплі;

– використання для старої, гемолізованої чи інфікованої крові;

– визначення резус-належності за допомогою однієї серії антирезусної сироватки.

– використання прострочених, малоактивних, забруднених, інфікованих сироваток;

– поліаглютинабельність еритроцитів (потрібно ії відмити);

– слабкий різновид антигену D (такі еритроцити дають дуже нечітку аглютинацію зі стандартними антирезусними сироватками та з МКА);

– зниження рівня резус-аглютиногенів при хворобах крові, печінки, нирок, імунної системи.

Проба на сумісність препаратів крові донора і крові реципієнта

Під час проведення проби використовують 33% розчин декстрану (поліглюкіну). Пробу проводять в пробірці без підігріву

протягом 5 хв. На дно пробірки вносять 2 краплі сироватки хворого, краплю донорських еритроцитів і 1 краплю 33,0% розчину декстрану, спеціально приготованого для лабораторних цілей.