Розділ «2. Особливості роботи медичного психолога з хворими хірургічного профілю»

Загальна хірургія з клінічною психологією

Усім відомий вислів Сократа, що "Не можна лікувати тіло, не лікуючи душу" найбільшою мірою стосується хірургії. Прогрес медицини має і свій тіньовий бік. Все яскравіше виявляється тенденція до вузької спеціалізації лікарів-хірургів, вся увага яких прикута до безпосередніх результатів технічно складних методів діагностики та лікування. При цьому функціонування цілісного організму, індивідуально-психологічні особливості особистості пацієнта, його психічний стан та вплив цих психологічних складових на характер і динаміку лікувального та реабілітаційного періоду часто враховуються недостатньо.

Не секрет, що блискуче виконана операція може не тільки не принести хворому одужання чи полегшення, а й важко травмувати психіку пацієнта, який усвідомлюватиме можливі ускладнення або обмеження звичного способу життя. Саме тому, для успішності хірургічного лікування не завжди достатньо рівня кваліфікації хірурга і доброго оснащення клініки. Варто дотримуватися низки принципово важливих норм та правил поведінки, за відсутності, яких можуть проявитися тяжкі наслідки роботи хірурга, що зведуть нанівець усі його старання. До таких аспектів роботи хірургічної клініки належать необхідність враховувати індивідуально- психологічні особливості пацієнта, розуміти природу впливу психогенних факторів на результати лікування.

Саме у вирішенні таких питань допомогу хірургу має надати медичний психолог. Перед ним постають наступні завдання:

• участь у патогенетичній та диференційній діагностиці;

• забезпечення психологічно комфортних умов для лікаря-хірурга, персоналу клініки і пацієнта на всіх етапах проведення хірургічного лікування (передопераційна підготовка, післяопераційна реабілітація).

Психолог має провести аналіз структури та встановити ступінь порушень, що супроводжують стан пацієнта. Для цього він виявляє особливості індивідуально-психологічних характеристик

особистості. Хірургічна патологія може супроводжуватись тривалою реабілітацією, а часом інвалідизацією хворого. Тому медичний психолог має провести аналіз соціальних контактів та особливостей стосунків в сім'ї та на роботі, здійснювати постійний психологічний супровід пацієнта від моменту діагностування патології до завершення реабілітації, контролюючи динаміку психоемоційного стану та психологічних реакцій на хворобу. Важлива складова роботи медичного психолога – психотерапевтична робота, що проводиться з пацієнтом на усіх етапах хвороби і включає психокорекцію та реабілітацію.

Психологічні проблеми, що постають у роботі хірурга, завжди привертали вагу різних фахівців. У центрі уваги медичного психолога знаходяться психічні реакції хворої людини. Великого значення набуває аналіз їх клінічних особливостей, оцінка факторів, що сприяють виникненню у конкретної людини певного типу психічних реакцій на хворобу.

Прийнято вважати, що тип реагування на соматичне захворювання пов'язаний, в першу чергу з власною оцінкою пацієнтом тяжкості свого стану і власне з його розумінням складності та небезпеки захворювання. Проте, варто пам'ятати, що хвороба має двояку внутрішню картину. По-перше, вона проявляється у вигляді тілесних відображень, а по-друге – обмежує свободу особистості. Таким чином, суб'єктивно-психологічну складову хвороби, тобто картину, яку створює собі в уяві пацієнт на підставі інтерпретації власних уявлень, відчуттів, переживань, думок, прийнято називати аутопластичною картиною хвороби (А. Гольдшейдер). Розуміння змісту та особливостей прояву кожної із структурних складових внутрішньої картини хвороби дасть можливість медичному психологу вирізнити те, що на сенситивно-інтелектуальному рівні залежить від особистості хворого, його культурного рівня, соціального середовища та виховання, на рівні відчуттів фіксується як слабкість, нудота, запаморочення, біль, на емоційному рівні проявляється комплексом реакцій, що викликані страхом перед операцією (відчуття надія міняються на сумніви, розпач, скорботу або безнадійність), на раціонально-інформаційному рівні втілюються у розмірковування пацієнта та власні уявлення з приводу причин, важкості та наслідків захворювання. Отже, розуміння ситуації залежить від обізнаності пацієнта, його спроможності зрозуміти складність свого стану та адекватно оцінити інформацію лікаря про необхідність хірургічного лікування. Мотиваційно- поведінковий рівень виявляється у зміні поведінки та звичного способу життя хворого. Після розмови з лікарем хтось із пацієнтів спрямовує усі свої дії на подолання хвороби, а хтось, навпаки, змінюючи поведінку, намагається отримати від цього вторинну вигоду. Для медичного психолога важливим аспектом успішної роботи є уміння розрізняти такі прояви, плануючи психокорекційні та психотерапевтичні програми.

Працюючи з пацієнтом, медичний психолог може скористатися опитувальником для визначення типів ставлення пацієнтів до захворювання, що був розроблений у науково-дослідному психоневрологічному інституті ім. В.М. Бехтерева. Усі варіанти поведінкових реакцій значною мірою залежать від способу адаптації пацієнта до захворювання та від сформованої ним внутрішньої картини хвороби. А.Є. Личко та Н.Я. Іванов запропонували класифікацію типів реагування, що побудована на основі оцінки трьох факторів: природа захворювання, преморбідний тип особистості хворого (а надто акцентуйованих рис) і ставлення до даного захворювання соціального оточення пацієнта (сім'я, колектив, друзі). Відповідно до цієї системи класифікації усі типи реакцій можна розділити на три блоки.

Перший блок – реакції, що не порушують соціальну адаптацію: гармонійний, ергопатичний та анозогностичний тип реагування.

Для пацієнтів з гармонійним типом реагування характерна раціональна оцінка свого стану. Вони не перебільшують важкість захворювання, адекватно оцінюють необхідність лікування, віднаходять прийнятні способи продовжити свою соціальну активність в роботі і у стосунках з близькими. Такі хворі активно сприяють успіху лікування, проходять необхідні обстеження, приймають підтримуюче лікування, свідомо оцінюють усі ризики наслідків хірургічного втручання і труднощі реабілітації. Ці пацієнти з готовністю співпрацюють з хірургом і психологом.

Пацієнти з ергопатичним типом реагування усвідомлюють складність свого захворювання, адекватно оцінюють ризики, проте не виявляють бажання включитися в подолання хвороби прямо зараз. Вони витісняють переживання щодо хвороби шляхом заглиблення у інші види діяльності. Як варіант психологічного захисту часто застосовують "втечу від хвороби в роботу". Такі пацієнти можуть пропускати діагностичні процедури, відкладати термін операції під прикриттям зайнятості та сімейних клопотів. З боку медичних психологів ця група пацієнтів потребує уваги з метою допомоги в організації життя та роботи, поєднання питань здоров'я і соціальної активності.

Пацієнт з анозогностичним типом реагування на хворобу на перший погляд не докучає лікарям, близьким чи колегам. Суть такого підходу полягає у повному запереченні факту хвороби і необхідності хірургічного лікування. Такі хворі відмовляються від обстеження та лікування, хочуть "обійтися власними засобами", а незаперечні симптоми приписують випадковим обставинам або іншим несерйозним захворюванням.

Другий блок-інтрапсихічні реакції: тривожний, іпохондричний, неврастенічний, меланхолічний та апатичний типи.

Пацієнти з тривожним типом ставлення до хвороби постійно схвильовані можливим несприятливим перебігом хвороби, можливою неефективністю і небезпекою хірургічного лікування. Для них характерний постійний пошук нових способів лікування, додаткової інформації про хворобу, альтернативні методи лікування, безперервний пошук "авторитетів". Характерною ознакою поведінки таких хворих є коливання настроїв та зміна рівня тривоги відповідно до того, яку інформацію вони здобули. Вони потребують підтримки зі сторони і тому легко піддаються навіюванню. Для пацієнтів цієї групи дуже важлива наявність того, хто впливає на їх віру і готовність до продуктивної поведінки з готовністю до успішного хірургічного лікування. Для них корисне застосування раціональної психотерапії та інших форм психологічного супроводу, що знижують рівень тривоги.

Для хворих з іпохондричним типом реагування на хворобу властива поведінка, що надмірно акцентується на власних відчуттях, перебільшенні значення окремих симптомів та симуляції ступеня важкості фізичних страждань. Такі хворі постійно розповідають оточуючим про свою хворобу, можуть демонструвати поєднання бажання лікуватися та зневіри в успіху. З одного боку вони вимагають ретельного обстеження, а з другого – їх постійно супроводжує страх перед болючими діагностичними процедурами і необхідністю хірургічного втручання.

Окремий інтерес викликає група пацієнтів із неврастенічною поведінкою, що проявляється спалахами дратівливості і поєднується зі страхом перед операцією. Спостерігають непереносимість болю, неспроможність чекати полегшення. Напад роздратування нерідко спрямований не лише на лікаря, який, на думку пацієнта, не виправдав сподівань, спричинив зайві страждання через інвалідизуючі наслідки операції, а й того, хто попадеться на очі. Така поведінка може спричиняти проблеми в сім'ї і на роботі, на думку пацієнта – через неуважність чи байдужість оточення. Такий тип поведінки може носити характер нападів дратівливості, що нерідко завершується розкаянням і сльозами, хоча насправді пацієнт шукає розуміння та співчуття. Такі хворі особливо потребують психологічного супроводу протягом усього лікування, в т.ч. за участі близьких людей.

У хворих з меланхолійним типом ставлення до хвороби спостерігають глибоку пригніченість та песимізм зневіру в одужання або покращання стану здоров'я, необхідності та ефективності хірургічного лікування, а при загостренні стану – можливий розвиток депресії. Медичний психолог має пам'ятати, що такі пацієнти потребують особливої уваги і психологічного супроводу протягом усієї хвороби. Бажано починати психотерапевтичну роботу з такими пацієнтами ще на діагностичному етапі, виявивши ознаки меланхолійного темпераменту і пам'ятаючи про ризик виникнення деструктивної поведінки з аутоагресією, суїцидальними думками, песимістичним ставленням до ситуації і бажанням все покинути і нічого не робити.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Загальна хірургія з клінічною психологією» автора Саждера С.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „2. Особливості роботи медичного психолога з хворими хірургічного профілю“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • РОЗДІЛ I. Введення у хірургію. Загальні засади роботи в хірургічних спеціальностях

  • 1. Організація хірургічної допомоги та роботи хірургічного стаціонару

  • 2. Особливості роботи медичного психолога з хворими хірургічного профілю
  • 3. Обстеження хірургічного хворого

  • 4. Асептика i антисептика

  • 5. Десмургія

  • 6. Хірургічні операції і малоінвазивні технології

  • 7. Основи анестезіології і реаніматології

  • 8. Основи гемотрансфузіології та інфузійної терапії

  • 9. Трансплантація і алопластика

  • РОЗДІЛ II. Типові патологічні процеси

  • 2.1. Загальні питання хірургічної інфекції

  • 2.1.3. Остеомієліт

  • 2.1.4. Гнильна (гнилісна) інфекція

  • 2.1.5. Гостра специфічна хірургічна інфекція

  • 2.1.6. Сепсис

  • 2.1.7. Хронічна специфічна хірургічна інфекція

  • 2.2. Змертвіння і виразки

  • Психологічні аспекти при лікуванні хворих із змертвіннями, виразками і нориці ями

  • 2.3. Сторонні предмети

  • 2.4. Загальні питання клінічної онкології

  • 2.5. Компартмент – синдром

  • 2.6. Вроджені вади розвитку

  • 2.7. Загальні питання пластичної і естетичної хірургії

  • РОЗДІЛ III. Пошкодження і невідкладні стани

  • 3.1. Кровотеча

  • 3.2. Рани

  • Види хірургічної обробки

  • Закриття ран

  • 3.3. Опіки

  • 3.4. Відмороження

  • 3.5. Переломи та вивихи

  • 3.6. Пошкодження м'яких тканин, черепа, грудної клітки і черевної порожнини

  • 3.7. Шок

  • Запит на курсову/дипломну

    Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

    Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
    Введіть тут тему своєї роботи