Розділ «3.1. Кровотеча»

Загальна хірургія з клінічною психологією

Втрата крові становить безпосередню загрозу для життя потерпілого і від негайних дій лікаря залежить його доля. Небезпека пов'язана з розвитком геморагічного шоку, тяжкість якого зумовлена інтенсивністю' тривалістю кровотечі і об'ємом втраченої крові. Швидка втрата 30% ОЦК призводить до гострої анемії, гіпоксії головного мозку і може закінчитися смертю хворого. Медичний персонал повинен знати клінічні ознаки кровотечі, володіти способами тимчасової її зупинки.

Кровотеча (haemorragia) – вилив крові з кровоносних судин при пошкодженні або порушенні проникності їх стінки.


Класифікація кровотеч



Чинники, що визначають об'єм крововтрати і результат кровотеч


Причина смерті при крововтраті – втрата функціональних властивостей крові (перенесення кисню, вуглекислого газу, поживних речовин, продуктів обміну, детоксикаційна функція) і порушення кровообігу (гостра судинна недостатність – геморагічний шок). Результат кровотечі визначає низка чинників, але вирішальним є об'єм і швидкість крововтрати: швидка крововтрата 1/3 ОЦК небезпечна для життя, абсолютно смертельна гостра крововтрата, що становить Уг ОЦК. Швидкість і об'єм крововтрати залежать від характеру і виду пошкодженої судини. Найшвидша – крововтрата при пошкодженні артерій.

При крововтраті важливе значення має загальний стан організму. Здорові люди легше переносять крововтрату. Несприятливі умови виникають при травматичному шоку, попередній анемії, виснаженні, голодуванні, травматичних тривалих операціях та ін.

Результат крововтрати залежить від швидкості адаптації організму до крововтрати. Так, за інших рівних умов крововтрату легше переносять і швидше адаптуються до неї жінки і донори, оскільки втрата крові при менструаціях або постійне донорство створюють сприятливі умови для компенсації різних систем, в першу чергу серцево-судинної, до крововтрати. Переохолодження, які перегрів, негативно позначається на пристосування організму до крововтрати. Важко переносять крововтрату діти і люди похилого віку. У дітей це зумовлено анатомо-фізіологічними особливостями організму; для новонародженого небезпечна втрата навіть декількох мілілітрів крові. У людей похилого віку внаслідок вікових змін в серці, судинах (атеросклероз) адаптація до крововтрати значно нижча, ніж у молодих людей.

Небезпеку для життя визначає роль органу, в якому відбувся крововилив. Так, незначний крововилив в речовину головного мозку може бути вкрай небезпечним внаслідок ураження життєво важливих центрів.

Небезпека крововтрати пов'язана з розвитком геморагічного шоку, тяжкість якого обумовлена інтенсивністю, тривалістю кровотечі і об'ємом втраченої крові. Швидка втрата 30% ОЦК веде до гострої анемії, гіпоксії головного мозку і може закінчитися смертю хворого. При незначній, але тривалій кровотечі гемодинаміка змінюється мало, і хворий може жити навіть при зниженні рівня гемоглобіну до 20 г/л.

Гостра крововтрата внаслідок зниження ОЦК призводить до геморагічного шоку, розвиток якого можливий при крововтраті, рівній 20-30% ОЦК. В основі шоку лежать розлади гемодинаміки на грунті гіповолемії. При важкій масивній крововтраті в результаті розладу гемодинаміки настають парез капілярів, децентралізація кровотоку. Шок може перейти в незворотну стадію.

Важливо визначити величину крововтрати, що, поряд із зупинкою кровотечі, має вирішальне значення для вибору лікувальної тактики.

Вміст еритроцитів, гемоглобіну гематокриту необхідно визначати при поступленні хворого і повторювати надалі. Ці показники в перші години при важкій кровотечі не відображають об'єктивно величину крововтрати, оскільки аутогемодилюція наступає пізніше (максимально вона виражена через 1-2 доби).

Визначення величини крововтрати дуже важливе для клінічної практики. Від її величини залежить анестезіологічна, трансфузійна тактика і ведення післяопераційного періоду. В клінічній практиці частіше за все застосовують візуальний метод. Проте, навіть у досвідчених фахівців помилка складає до 30%. Дефіцит ОЦК відображає шоковий індекс Альговера (відношення ЧСС до величини систолічного AT). В нормі індекс Альговера менше 1, при індексі більше 1,5 дефіцит ОЦК складає понад 40%, що становить пряму загрозу життю хворого. Проте, індекс Альговера неінформативний у хворих з гіпертензією.

Викоритовують також метод Moore, величину крововтрати визначають за формулою:

де КВ – величина крововтрати; ОЦКн – належний ОЦК; ГТн – належний гематокрит (чол – 45, жінки – 42); ГТФ – фактичний гематокрит після зупинки кровотечі і стабілізації гемодинаміки.

В цій формулі замість гематокриту можна використовувати гемоглобін. Проте, слід мати на увазі, що концентраційні методи визначення величини крововтрати, що грунтуються на показнику гематокриту або гемоглобіну, можуть бути рекомендовані лише при повільній крововтраті, оскільки їх значення стають реальними лише по досягненні повної аутогемодилюції, тобто за 1-2 доби.

Найінформативний метод встановлення величини крововтрати – визначення дефіциту ОЦК і його компонентів: об'єму циркулюючої плазми, об'єму формених елементів (глобулярний об'єм). Методика дослідження заснована на введенні в судинне, русло індикаторів, наприклад синього Евансу (фарба Т-1824). По концентрації розведеного в крові індикатора визначають об'єм циркулюючої плазми. Враховуючи гематокрит, за допомогою таблиць обчислюють ОЦК і глобулярний об'єм. По різниці між належними і фактичними показниками визначають дефіцит ОЦК, глобулярного об'єму, об'єму циркулюючої плазми, тобто величину крововтрати. Проте найоб'єктивнішим в даний час слід вважати радіонуклідний спосіб, помилка якого становить 3-5%.

Залежно від об'єму втраченої крові і рівня зниження ОЦК виділяють 4 класи тяжкості крововтрати (P.L. Marino, 1998):

Таблиця 3.1

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Загальна хірургія з клінічною психологією» автора Саждера С.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „3.1. Кровотеча“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • РОЗДІЛ I. Введення у хірургію. Загальні засади роботи в хірургічних спеціальностях

  • 1. Організація хірургічної допомоги та роботи хірургічного стаціонару

  • 2. Особливості роботи медичного психолога з хворими хірургічного профілю

  • 3. Обстеження хірургічного хворого

  • 4. Асептика i антисептика

  • 5. Десмургія

  • 6. Хірургічні операції і малоінвазивні технології

  • 7. Основи анестезіології і реаніматології

  • 8. Основи гемотрансфузіології та інфузійної терапії

  • 9. Трансплантація і алопластика

  • РОЗДІЛ II. Типові патологічні процеси

  • 2.1. Загальні питання хірургічної інфекції

  • 2.1.3. Остеомієліт

  • 2.1.4. Гнильна (гнилісна) інфекція

  • 2.1.5. Гостра специфічна хірургічна інфекція

  • 2.1.6. Сепсис

  • 2.1.7. Хронічна специфічна хірургічна інфекція

  • 2.2. Змертвіння і виразки

  • Психологічні аспекти при лікуванні хворих із змертвіннями, виразками і нориці ями

  • 2.3. Сторонні предмети

  • 2.4. Загальні питання клінічної онкології

  • 2.5. Компартмент – синдром

  • 2.6. Вроджені вади розвитку

  • 2.7. Загальні питання пластичної і естетичної хірургії

  • РОЗДІЛ III. Пошкодження і невідкладні стани

  • 3.1. Кровотеча
  • 3.2. Рани

  • Види хірургічної обробки

  • Закриття ран

  • 3.3. Опіки

  • 3.4. Відмороження

  • 3.5. Переломи та вивихи

  • 3.6. Пошкодження м'яких тканин, черепа, грудної клітки і черевної порожнини

  • 3.7. Шок