В. Штучне підтримання дихання. Спрямоване на оксигенацію крові. Для цього проводять ШВЛ. Реаніматор двома пальцями однієї руки затискає ніс постраждалого, а першим пальцем другої руки відкриває його рот. Рот реаніматора має бути ізольований марлевою серветкою. Після вдоху реаніматор щільно охоплює губами рот постраждалого та робить вдування повітря в його дихальні шляхи. З метою запобігання гіпервентиляції об'єм вдиху має становити 0,4-0,6 л або 6-7 мл/кг, тривалість 1 сек, частота – 10 за хв. (Рис. 1.38).
Під час ШВЛ спостерігають за екскурсією грудної клітки з метою досягнення оптимального об'єму і запобігання потрапляння повітря у шлунок постраждалого. При підйомі грудної клітки реаніматор припиняє свій видох ("штучний вдих"), відводить лице в бік і робить наступний вдих. У постраждалого в цей час відбувається пасивний видох. Цикл повторюється. Основна ознака правильності ШВЛ: рухи грудної клітки на вдиху і видиху.
При пораненнях та судомах застосовують методику "рот до носа". При підозрі на травму шийного відділу хребта голову повертати неможна (загроза пошкодження спинного мозку).
Повітроводи використовують лише тоді, коли відсутня свідомість. Інакше їх введення спричинить ларинго- або бронхоспазм, блювання. Повітровід потрібно підібрати по розміром. Для цього необхідно прикласти повітровід до обличчя хворого з боку так, щоб його верхній кінець розташувався на рівні рота, а нижній – відповідав рівню кута нижньої щелепи. Довгий повітровід може зміщувати надгортанник та перекривати дихальні шляхи. Рот хворого відкривають лівою рукою, а правою рукою повітровід вводять ввігнутою частиною вгору, а біля задньої стінки глотки розвертають ввігнутою частиною вниз. Цими прийомами попереджають "захоплення" кінцем повітроводу спинки язика та поглиблення обструкції. Щиток повітроводу необхідно щільно притиснути до губ хворого, щоб попередити вихід повітря, яке вдувається. Притискання щитка здійснюють першими пальцями, а другими – виводять нижню щелепу вперед.
Більш ефективно і більш безпечно для реаніматора проводити ШВЛ за допомогою S-подібного повітроводу, мішка Амбу та інших пристроїв, яки дозволяють уникати безпосереднього контакту з невідомою людиною, не наражати себе на ризик зараження.
Помилки і ускладнення:
• надто швидкий і надмірний за об'ємом штучний вдих, що тягне надмірний тиск, особливо при недостатньо відведеній голові, потрапляння повітря у шлунок, його розтягування з утрудненням вентиляції легень і можливим блюванням;
• аспірація блювотних мас; потрапляння повітря через ніс на висоті штучного вдиху (м'яке піднебіння не перекриває сполучення рота і глотки з носоглоткою) – ніздрі постраждалого потрібно затиснути пальцями або прикрити своєю щокою.
Описана методика ШВЛ ґрунтується на тому, що повітря, яке видихає реаніматор, містить 16-18% кисню (цього досить для оксигенації крові у легенях постраждалого). Об'єм "штучного вдиху" може досягати 1,2 л повітря.
С. Штучне підтримання кровообігу. Спрямоване на доставку крові до головного мозку. Перед тим як почати масаж серця, потрібно підняти нижні кінцівки хворого вертикально й утримувати їх у такому положенні. Це збільшує венозне повернення до серця. У випадку, коли реаніматолог безпосередньо спостерігає на кардіомоніторі початок фібриляції шлуночків чи шлуночкової тахікардії без пульсу, а дефібрилятор недоступний у даний момент, в перші 10 с зупинки кровообігу проводять – прекардіальний удар. Прекардіальний удар – різкий удар тильною стороною стиснутого кулака в нижню частину груднини хворого. Іноді це може відновити серцеву діяльність. Можна наносити тільки один прекардіальний удар, оскільки перший удар може припинити шлуночкові тахікардію, а другий – може викликати зупинку серця. Після нанесення прекардіального удару потрібно відразу визначати пульс на сонній артерії, а за його відсутності – починати непрямий масаж серця.
Непрямий масаж серця (штучно відтворює роботу серця). Існує два види: непрямий (зовнішній, закритий) та прямий. Найбільш простим є непрямий – стиснення серця та всіх судинних ємкостей грудної клітки (в т.ч. легенів) при натискуванні на грудину, що забезпечує серцевий викид на рівні 20-40% від рівня серцевого викиду в спокою. В проміжках між стисканнями кров самопливом заповнює передсердя.
Реаніматор стає зліва від хворого, встановлює кисть однієї руки на межу між середньою та нижньою третиною грудини. Вісь кисті повинна бути перпендикулярною до вісі грудини (Рис. 1.39). Кисть другої руки розташовують зверху, поперек першої руки під прямим кутом, для посилення тиску. Ритмічні стискування грудної клітки здійснюють ділянкою зап'ястка, випрямленими руками, використовуючи переважно вагу тулуба. Глибина прогинання грудини всередину повинна складати 1/3 сагітального розміру грудини постраждалого (3-5 см). Після натискування на грудину руки від грудної клітки хворого не забирають. В проміжках між натискуванням грудна клітина повертається у вихідне положення.
Рис. 1.39. Схема проведення непрямого масажу серця (за Т.М. Дарбінян)
Непрямий масаж серця проводть паралельно із ШВЛ у співвідношенні:
• у випадку без протекції дихальних шляхів (відсутня інтубація трахеї і є ризик аспірації) – 30 натискань на грудну клітку до 2 вдихів з паузою для проведення ШВЛ;
• з протекцією дихальних шляхів – 100 натискань на груднину за 1 хв до 10 вдихів за 1 хв без паузи на проведення ШВЛ.
Отже, на першому етапі реанімації виконують ШВЛ та масаж серця. Від своєчасності та правильності їх виконання залежить чи відбудуться незворотні зміни в головному мозку.
Критерії правильності – чітка пульсова хвиля на сонній та променевій артерії (критерій високої ефективності).
Можливі помилки і ускладнення:
• недостатній тиск на грудину – непрямий масаж серця неефективний;
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Загальна хірургія з клінічною психологією» автора Саждера С.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „7. Основи анестезіології і реаніматології“ на сторінці 9. Приємного читання.