Розділ «7. Основи анестезіології і реаніматології»

Реанімацію має розпочинати негайно на місці події будь- яка особа при наявності двох основних ознак клінічної смерті: непритомність, відсутність пульсу на сонних артеріях, відсутність самостійного дихання, розширення зіниць. Реанімаційні заходи ефективні лише в період клінічної смерті.

Причини можливої відмова від початку реанімації:

• біологічна, соціальна або клінічна смерть, що виникли на тлі інкурабельних захворювань (пізні стадії онкопатології, порушення мозкового кровообігу, тяжкий сепсис, системні захворювання, несумісні з життям травми);

• наявність ознак біологічної смерті або з моменту зупинки серця пройшло більше 25 хв в умовах нормотермії;

• наявність попередньої юридично зафіксованої аргументованої відмови пацієнта від реанімації.

Основні принципи реанімації:

• швидка діагностика термінального стану;

• швидке налагодження елементарної підтримки життя (штучна вентиляція легень та штучний кровообіг);

• злагоджена робота реаніматорів при добрій матеріально- технічній і організаційній підготовці і навчанні.

Етапи серцево-легеневої реанімації (рекомендацій європейської ради з реанімації, 2010 р).

Серцево-легеневу реанімацію проводять у декілька стадій:

I. Стадія елементарного підтримання життя (Basic Life Support – BLS) – негайний етап з елементарного підтримання життя, що включає штучний кровообіг та штучна вентиляція легень, яки підтримують газообмін і мозковий кровоплин на рівні потрібному для попередження незворотніх змін у клітинах мозку

II. Стадія подальшого підтримання життя (Advanced Life Support -ALS)- спеціалізований етап з подальшого підтримання життя з використанням допоміжних методів.

III. Стадіятривалогопідтриманняжиття-постреанімаційний етап (мозкова реанімація).

Після відновлення самостійного дихання і серцевої діяльності хворий потребує спостереження, тому що порушення можуть рецидивувати.

І. Стадія елементарного підтримання життя включає три прийоми (ABC) для заміщення життєво важливих функцій дихання та серця: відновлення прохідності дихальних шляхів (Air way open), штучну вентиляцію легень (Breath for victim) та штучний кровообіг (Circulation his blood).

А. Відновлення прохідності дихальних шляхів. Постраждалого кладуть на тверду поверхню на спину, розщібують одяг, пасок, розв'язують зав'язки тощо. Обличчя і грудна клітка мають бути на виду (для спостереження за диханням). Для відновлення прохідності дихальних шляхів пальцями, що обгорнуті хустинкою або серветкою, проводять ревізію та очищення рота і верхніх дихальних шляхів від сторонніх предметів, слизу, блювотних мас, крові, зламаних зубів. Голову хворого при цьому повертають у лівий бік. Для підтримки прохідності верхніх дихальних шляхів (найчастіша причина порушення їх прохідності – западання язика внаслідок розслаблення м'язів, що утримують його над задньою стінкою глотки) застосовують потрійний прийом (P.Safar) та інтубацію трахеї. Потрійний прийом – послідовне виконання розгинання голови в атланто-окципітальному суглобі, відкриття рота, виведення вперед нижньої щелепи.

Реаніматолог стає з боку від голови потерпілого. Одну руку кладе на його лоб, другу – під шию біля потилиці і закидає голову Якщо при максимально закинутій голові дихання лишається утрудненим – виводять вперед нижню щелепу. Перші пальці обох кистей реаніматор розташовує на підборідді (ними натискає на нижню щелепу вниз), а третій-п'ятий – на кутах нижньої щелепи з відповідних боків. Ці пальці виводять нижню щелепу вперед. Одночасно відкривають рот (при потребі за допомогою роторозширювача, який вводять позаду кутніх зубів). При цьому язик відсувається вперед, піднімається над задньою стінкою глотки та відкриває вхід до гортані. При необхідності застосовують роторозширювачі, язикотримачі (Рис. 1.37)[1].

У якості альтернативи ендотрахеальній інтубації рекомендують ларингеальну маску чи двопросвітний повітровод Combitube, як технічно більш прості порівняно із інтубацією.

Рис. 1.38. Штучна вентиляція легень. а, – відгинання голови назад, дихання з рота в рот; б – дихання з рота в ніс; в – застосування повітроводу (за Т.М. Дарбінян)