Мета менеджменту - забезпечення прибутковості чи дохідності діяльності організації на основі раціонального налагодження виробничого процесу і процесу управління, розвитку матеріально-технічної і технологічної бази, ефективного використання кадрового потенціалу, власних та залучених коштів.
Прибутковість організації свідчить про ефективність її виробничо-збутової діяльності, яка досягається внаслідок мінімізації витрат (на сировину, матеріали, енергію, оплату праці, фінансування) і максимізації доходів від результатів виробництва - випуску продукції та подання послуг.
Досягнення мети неможливе, якщо її не конкретизувати й не деталізувати у формі завдань для працівників управління.
Завдання менеджменту - конкретизований у просторі й часі зміст мсти менеджменту для окремих структурних підрозділів виконавців відповідно до їх функціонального призначення.
Найважливішим завданням менеджменту є організація виробництва товарів і послуг з урахуванням потреб споживачів на основі наявних матеріальних та людських ресурсів і забезпечення рентабельної діяльності організації, її стабільного становища на ринку. Із цього основного завдання витікають інші:
• o автоматизація виробництва й залучення висококваліфікованих працівників;
• o стимулювання працівників шляхом створення належних умов праці й установлення відповідної заробітної плати;
• o постійний контроль ефективності діяльності організації;
• o постійний пошук і освоєння нових ринків.
Парадигма менеджменту (система понять, уявлень, що формується на основі вивчення, аналізу і узагальнення реалій дійсності) на різних етапах розвитку виробництва відображала панівну ідеологію щодо ефективності виробництва.
Концептуальною основою парадигми менеджменту з моменту його виникнення і до кінця XVII ст. став контроль за виконанням, тобто реакція на зміни відбувалася після здійснення події. Внаслідок недостатнього розвитку ринку цей тривалий проміжок часу менеджмент був тільки внутрішньо-організаційним.
Із середини XVII - до останньої третини XIX ст. успіху досягав автор товарної ідеї, який міг її реалізувати. Успішні менеджери найчастіше були винахідниками. Парадигмою менеджменту у цей період стало поєднання управління на основі контролю за виконанням завдань з управлінням на основі екстраполяції тенденцій виробництва.
У першій чверті XX ст. різко зросла динаміка зовнішніх чинників діяльності господарюючих суб'єктів, внаслідок чого екстрапольовані темпи зростання нерідко не досягалися, тому виникла потреба у передбаченні майбутніх змін.
Отже, парадигму менеджменту цього періоду формували: домінування технологічних питань виробництва над соціальними, раціоналізація організації праці (тейлоризм), мінімізація витрат виробництва, довгострокове планування виробничої діяльності.
У 30-ті роки XX ст. ринок "ущільнився", його канали переповнилися товарною масою. На відміну від попереднього етапу, коли продавалося все, що вироблялося, як суттєву ознаку ринку почали розглядати попит покупців. На першому плані опинилися його дослідження, розроблення й реалізація товарних ідей, організація збуту, стимулювання продажів тощо. Провідною ідеєю парадигми менеджменту була маркетингова орієнтація виробництва.
Наприкінці 50-х - на початку 60-х років XX ст. розпочався якісно новий етап технології менеджменту внаслідок посилення всіх попередніх тенденцій. Ринок ще більше "ущільнився". Успіху добивався той, хто міг запропонувати принципово новий або традиційний товар надвисокої якості, але із сервісним супроводом і високою післяпродажною відповідальністю. Завданням менеджменту і складовою його нової парадигми стало не так вивчення, як формування попиту, створення власних ринкових ніш. Споживач почав реагувати не тільки на товар, а й на його марку, на репутацію фірми, а нерідко й на репутацію її перших осіб. Результати діяльності фірми все більше залежали від громадської думки, від висвітлення діяльності фірми у засобах масової інформації, відносин із владою, спонсорської та благодійної діяльності, корпоративної культури, фірмового стилю тощо. Слова "фірма", "фірмова поведінка", "фірмовий дизайн" почали не просто визначати певну організацію, а й характеризувати особливий стиль діяльності.
Важливою складовою парадигми менеджменту стала соціально-культурна технологія як усередині самої фірми, так і в її соціальному середовищі, а головним завданням менеджменту - не стільки позиціювання товару на ринку, скільки позиціювання фірми в суспільстві.
Проявом соціально-культурної технології менеджменту є public relations (паблік рилейшнз) - мистецтво формування і підтримки відносин із навколишнім середовищем, зв'язки з громадськістю. Основою парадигми менеджменту стало визнання того, що нехтування соціально-культурними передумовами, національно-культурними особливостями і умовами призводить до краху найкращих проектів і програм, реформ та інновацій.
Разом з тим, цікаво простежити за еволюцією поняття "маркетинг", оскільки вона відображає не стільки розвиток самої теорії, скільки зміни у сферах виробництва, споживання. Так, у 1948 р. Американським товариством маркетингу (у 1973 р. перейменоване на Американську асоціацію маркетингу) було дано визначення: маркетинг представляє собою процес управління та втілення задуму, ціноутворення, просування та реалізацію ідей, товарів та послуг через обмін, що задовольняє цілі окремих осіб та організацій.
Але уже в 50-х роках минулого століття домінував підхід, згідно з яким маркетинг містить різноманітні види діяльності, які обслуговують процес виробництва: транспортування продукції, зберігання, складування, сортування, продаж і всі операції, що виконуються оптовими і роздрібними торговцями, тобто застосування маркетингу обмежується лише сферою обігу.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Маркетинг соціальних послуг» автора Воронкова В.Г. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Маркетинг як складова частина менеджменту підприємництва“ на сторінці 2. Приємного читання.
