Розділ LXVIII Крижаний подих смерті

— Я дуже цього хочу. Кращого короля для Кастілії годі й шукати… А чого, власне, ви боїтеся?

— Буду з вами відвертий, государю, — сказав Шатоф’єр. — Я боюся, що Філіп, в теперішньому його стані, не втримається від спокуси і виконає останню волю вашої величності, про що згодом гірко шкодуватиме. Зараз він не здатний на зважені рішення, він дуже любить вашу сестру, до того ж є підстави вважати, що вона чекає від нього дитину…

— Навіть так? Тим краще. Тоді в Кастілії буде і король, і королева, і наступник престолу… Але чому ви вважаєте, що це буде незваженим рішенням з боку Філіпа?

— Бо його правдиве покликання — стати королем Ґаллії в ім’я її прийдешньої могутності та процвітання. Я переконаний, що саме йому призначено зібрати всі ґалльські землі — принаймні, більшу їх частину, — в єдину державу. Даруйте, ваша величносте, я дуже шаную вас і з повагою ставлюся до вашої країни, але Ґаллія — моя вітчизна.

— Зрозуміло! Отже, ви полум’яний патріот своєї землі?

— Можна сказати й так. Проте я був би нещирий, якби приховав від вас свої особисті мотиви… Чи еґоїстичні — це вже як вам буде завгодно їх назвати. Саме з Філіпом пов’язані всі мої плани на майбутнє, але якщо він одружиться з пані Бланкою, я залишуся біля розбитого корита. Кастілія, може, й прийме Філіпа за свого; напевно, так воно й станеться. А от я завжди буду для неї чужинцем, мені тут нічого не світить. Тому, государю, я категорично проти того, щоб Філіп і ваша сестра побралися. Я не обіцяю вам, що змирюся з цим шлюбом. Навпаки — я докладу всіх зусиль, щоб перешкодити його здійсненню. Я дуже гордий і честолюбний, щоб отак, без боротьби, відмовитися від своїх планів. Перепрошую за прямоту, государю, але я, з поваги до вас, не хочу лукавити з вами.

Який час Альфонсо мовчав, поринувши в роздуми.

— Що ж, пане ґрафе, — нарешті промовив він. — Завдяки вам, після моєї смерті кермо королівської влади опиниться в надійних руках, і з мого боку було б чорною невдячністю забути про це і проіґнорувати ваше побажання. Так і бути: я не наполягатиму на тому, щоб Філіп одружився з Бланкою, хоч і вважаю це за доцільне. Нехай він сам вирішує, як йому вчинити… А тепер, прошу, залиште мене. Я хочу трохи відпочити, перш ніж збереться Державна рада. Приходьте і ви з паном д’Альбре. От побачите, які будуть пики в моїх вельмож, коли я повідомлю про страту Фернандо і проголошу Бланку наступницею престолу… Ага, трохи не забув! Коли вийдете, покличте до мене капітана ґвардії, пана де ла Куеву. Треба негайно взяти під варту ґрафа Саламанку і першого міністра, поки вони не втекли. Адже я ще король, правда?…