Розділ LXVI Гелена Іверо

— Люди не лише вмирають, — заперечив він. — А й народжуються.

— Марґарита вагітна?!

— Ні, не Марґарита.

— А хто?

— Бланка.

Гелена сплеснула руками і навіть підвелася від несподіванки.

— Та ну! Що ти кажеш?! Ти певен?

Ґастон коротко розповів їй про події вчорашнього дня. Гелена жадібно слухала його, її очі радісно сяяли.

— Мабуть, Бланка зараз на сьомому небі від щастя. У кожному своєму листі вона писала мені, що дуже хоче народити від Філіпа дитину. Як шкода, що я тут, а не в Памплоні! Як би я хотіла розділити з Бланкою її радість.

— Ти дуже скучила за нею?

— Страшенно! Відколи ми розлучилися, я почуваю себе так самотньо, так незатишно. Бланка — найкраща з моїх подруг. Вона виняткова дівчина, я просто обожнюю її… і трохи жалію.

— Жалієш? — здивувався Ґастон. — Чому?

— Бо їй дуже не щастить в особистому житті. Спершу її ладили за дружину імператорові, але віддали за ґрафа Біскайського. Потім цей убогий пройдисвіт, Етьєн де Монтіні, скористався з її негараздів й запаморочив їй голову. А тепер от кузен Красунчик… Ні-ні, проти нього я нічого не маю. Він гарний хлопець, навіть занадто гарний для Бланки. Їй би когось простішого.

— Я не розумію тебе, Гелено.

— А що тут незрозумілого? Красунчик — давнішня Бланчина любов; а судячи з її останніх листів вона геть втратила через нього розум. Вона так його обожнює…

— Він теж обожнює її, — зауважив Ґастон.

— Та чи надовго? Красунчик непостійний, це всім відомо. Колись він все одно охолоне до Бланки, як би пристрасно він не кохав її зараз, і тоді її спіткає ще одне розчарування в житті. Жорстоке розчарування.

— А ось Шатоф’єр боїться іншого. Він боїться, що Філіп розірве свої заручини з Анною Юлією й одружиться з Бланкою.

Гелена здивовано підвела брови:

— Він це серйозно?!