Розділ LXIII Звістки добрі, звістки погані…

— Ага! — заклопотано промовив Філіп, взяв пакет, повертів його в руках і відклав убік. — Згодом прочитаю… Ти, часом, не знаєш, Ернанові передали моє прохання?

— Так. Він скоро прийде.

— Поквап його, справа нагальна. — Філіп вмокнув перо в чорнильницю і схилився над недописаним листом. — До зустрічі, друже. Щасти тобі.

— До зустрічі, кузене. — Ґастон зітхнув, кинув швидкий погляд на відкладений Філіпом пакет і вийшов з кімнати.

Лише наступного дня за обідом Філіп згадав про батьків лист. Він попросив Ґабріеля принести його, розпечатав і почав читати.

І перші ж рядки листа змусили Філіпа скрикнути від несподіванки.

— Що сталося? — занепокоєно спитала Бланка.

Філіп мовчки передав їй листа.

— О, Боже! — промовила вона, прочитавши його. — А Ґастон поїхав у Толедо.

— Оце саме, — кивнув Філіп. — А він узяв та й подався в Толедо. Проїздом, до речі, через Калагорру.

— Може, він ще не знає? — припустила Бланка.

— Дурниці! Гонець прибув до нього, а мені привіз листа між іншим — з почерку видно, що батько писав поквапцем. — Філіп скрушно зітхнув. — Я завжди знав, що Ґастон рідкісний цинік. Та хіба міг я подумати, що він аж такий цинік!