TextBook Вона вислизнула з-під ковдри, сіла на краю ліжка і заходилася натягувати на ноги панчохи. Сімон з захопленням дивився на неї, дедалі більше переконуючись, що Амеліна й мізинця її не варта.
— Ти, дорогенький, — сказала Марґарита, — вважай, що незайманий, хоч і одружений сім років. Саме таких я полюбляю найбільше. Що старші чоловіки й досвідченіші, то вони нецікавіші для мене. Вони надто вправні, надто самовпевнені, для них кохання давно стало звичкою, вони вже не отримують від нього насолоди, а просто вгамовують свою жагу. Інша річ, ти — такий славний, незіпсутий хлопчик, що я… Далебі, я з певністю ґарантую тобі всі ці три тижні, а далі — ми ж бо разом поїдемо до Рима, — тоді й видно буде.
Очі Сімона зблиснули:
— Правда?
Марґарита одягла поверх своєї напівпрозорої сорочки мереживний халат, потім взяла Сімона за руки і спрямувала на нього млосний погляд своїх прекрасних синіх очей.
— Якщо, звісно, ти залишишся тут. Ти ж залишишся, так?
— Так! Так! Так! — палко вигукнув Сімон і притягнув до себе Марґариту. — Ой, лишенько! — розгублено додав він, стискаючи її в обіймах. — Що подумає Амеліна? Вона вже й так підозрює мене. Це Філіп та Ґастон у своїх листах доносять на мене.
— Ну, й нехай підозрює, нехай поревнує трохи. Повір, тоді вона більше цінуватиме тебе. Ти намагався зворушити її своєю вірністю — і зазнав невдачі. Тепер спробуй дозолити їй подружньою зрадою — і коли після твого повернення вона влаштує тобі бурхливу сцену ревнощів, можеш вважати, що ти здобув якщо не її кохання, то, принаймні, її повагу.
— І все-таки, як же мені пояснити Амеліні…
— Ради Бога, Сімоне! Вигадай який-небудь сміховинний привід, наприклад, напиши, що підвернув ногу.
— Точно! — зрадів Сімон. — Так я й напишу. Як це я сам не додумався?…
Цієї миті почувся тихий стукіт у двері. Принцеса відсторонилася від Сімона і голосно запитала:
— Лідіє?
— Так, пані, це я.
— Чого тобі?
— Прийшла пані Бланка з монсеньйором Аквітанським і питає вас.
— Вже?! — здивувалася Марґарита і похитала головою. — Як швидко минає час у приємних розвагах… Де вони зараз?
— Там, де звичайно, пані. Я провела їх до Червоної вітальні.
— От і гаразд. Звели котрійсь із дівчат переказати їм, що я скоро прийду, а сама повертайся — допоможеш мені одягнутися.
— Добре, пані. — За дверима почулися квапливі кроки покоївки, що подалася виконувати принцесин наказ.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Принц Галлії» автора Авраменко О.Є. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ LXII Новий любчик Марґарити“ на сторінці 3. Приємного читання.