Розділ LXII Новий любчик Марґарити

— Як це?

— То лишайся тут до кінця місяця — як Філіп, ґраф д’Альбре, решта твоїх друзі.

— А навіщо?

— Дурнику! Невже я не подобаюся тобі?

Марґарита почула, як на ці слова в Сімона враз закалатало серце.

— Ти… мені… О, Боже!… — затинаючись, промовив він. — Звісно, подобаєшся… Дуже подобаєшся.

— Так у чім же річ? — Вона підняла голову й обхопила руками його шию. — Раз я подобаюся тобі, а ти подобаєшся мені, то що заважає нам провести ці три тижні разом?

Сімон уп’явся в неї недовірливим поглядом.

— Але ж… ти… ґраф Тібальд…

— По-перше, з Тібальдом я посварилася, бо він мав нахабство зрадити мене раніше, ніж я його. По-друге, днями він їде до Франції — там у нього якісь справи. Ну, а по-третє, не така вже я хвойда, як ти думаєш.

Сімон густо зашарівся.

— Я не вважаю тебе хвойдою, — збентежено промимрив він. — Я ніколи так не думав і вже тим більше не говорив. Це тобі хтось набрехав. Мабуть, Філіп чи Ґастон. Їм пальця в рота не клади…

Марґарита відкинулася на подушку і зайшлася веселим сміхом:

— Ти просто чудо, Сімоне! Ніхто мені не казав, що ти називаєш мене хвойдою. Я зовсім не це мала на увазі.

— А що ж?

— Та те, що я не міняю собі хлопців щоночі. Це не в моїх звичках, ні. Як на мене, це грубо, вульґарно, невиховано, одно слово, по-чоловічому. Це ви, чоловіки, звикли перестрибувати з однієї жінки на іншу… Між іншим, скільки в тебе було жінок? Тільки відверто.

— Ну, Амеліна…

— Це зрозуміло. Ще хто?

Сімон назвав імена трьох принцесиних фрейлін і Адель де Монтальбан, розважливо промовчавши про дочку лурдського лісничого та її доньок.

— Оце і все? — усміхнулася Марґарита. — Виходить, уперше ти зрадив дружину лише в Наваррі? — (Сімон ствердно кивнув.) — Так це ж чудово!