Розділ LIII Ернан відмовляється будь-що розуміти

Поки Філіп одягався, Бланка розправила на ліжку ковдру, запалила в канделябрі ще дві свічки і сховала до скрині всю свою білизну та верхній одяг. Потім вона сіла на край ліжка перед столиком із рештками вечері і запросила Шатоф’єра ввійти.

Ернан мав дуже кепський вигляд. Його рухи були якісь рвучкі, нервові, а на обличчі застиг вираз глибокої втоми упереміж з розгубленістю та збентеженням.

— Далебі, я… — почав був він, але Бланка рішуче перебила його:

— Відкинемо формальності, ґрафе. Я знаю вас як дуже тактовну й виховану людину, і не сумніваюся, що без вагомих на те підстав ви не наважилися б поставити мене… поставити всіх нас в таке незручне становище, з’явившись до мене о цій пізній порі. Прошу вас сідати, пане.

Ернан обережно опустився на табурет, де раніше сидів Філіп. Сам Філіп примостився біля Бланки.

— Люба, — сказав він, бачачи, що Шатоф’єр вагається. — Приготуйся почути від мого друга погану звістку. Він збирається повідомити нам ще про один скандал у нашій милій королівській компанії.

— І ця звістка, — додав Ернан, — значно гірша, ніж ти вважаєш, Філіпе.

— Навіть так? — спантеличено промовив він.

— А про що, власне, йдеться? — спитала Бланка. — Як я зрозуміла з ваших слів, ґрафе, ви когось допитували. Ви викрили якусь змову?

Ернан стримано кивнув.

— І либонь, — продовжувала вона, — в ньому замішаний… гм… мій чоловік? - останні два слова Бланка промовила з презирливою іронією.

— Так, — підтвердив Філіп. — Ґраф Біскайський разом з віконтом Іверо запланували вбивство Марґарити.

На це повідомлення Бланка не скрикнула від жаху, як очікував Ернан, і не зблиснула в гніві очима, як розраховував Філіп, і навіть не здригнулася — що, на думку обох, було б цілком природною реакцією. Вона лише стисла губи і зблідла, а пальці її рук судорожно зчепилися. У спальні запанувала гнітюча тиша.

— Чогось такого я давно чекала, — нарешті промовила Бланка зі зловісною лагідністю в голосі. — Ще влітку я попереджала Марґариту, що вона грає з вогнем. Це правда, вона не давала Рікардові ніяких підстав сподіватися на одруження з нею, навіть навпаки — неодноразово повторювала, щоб він не тішив себе марними надіями. Проте вона поводилася з ним не як з коханцем, а як з чоловіком. Вона сильно прив’язала його до себе, а він… Він так шалено кохав її, що, коли був знехтуваний нею, геть схибився… Бідолашний Рікард! Бідолашна Гелена!… А мій чоловік — мерзенний покидьок! Це він у всьому винен, він скористався безумством Рікарда і підбив його на злочин. Сподіваюся, він не уникне розплати. Сподіваюся, йому відрубають голову — чого він давно заслужив.

Від цих слів Бланки, від її неприродного спокою, по Ернановій спині пробіг моторошний холодок. Кілька секунд він приголомшено дивився на неї, потім промовив:

— Будемо сподіватися, моя принцесо, що незабаром ґрафа спіткає заслужена кара — і людська, і Божа. А разом з ним — і віконта Іверо.

Бланчин погляд пом’якшився. Нарівні з холодною рішучістю в її очах з’явився сум.

— Марґарита помилує Рікарда, в цьому я не сумніваюся. Адже він не злочинець — він божевільний.

Ернан важко зітхнув:

— На жаль, пані, все не так просто. Пан віконт у своєму безумстві зайшов надто далеко. Він вже переступив ту межу, за якою кінчається милосердя. Спочатку я також жалів його і співчував йому — аж поки не відкрив усю правду, жахливу правду.