Розділ XXXVI Королева любові та краси висуває претензії на ґалльський престол

— А я й так лежу, — напівжартома відповів Філіп.

— Вас щось гризе?

— Вгадав.

— І що ж?

Замість відповіді Філіп схопився з дивана, вступив ногами в капці й повагом пройшовся по кімнаті. Потім повернувся до канапи, сів і видихнув:

— Анна! Я нестямно закохався в неї.

Ґабріель запитливо поглянув на нього:

— Але ж тільки вчора ви казали, що найкраща з жінок…

— Бланка! Звісно, Бланка. Та наразі йдеться не про жінок, а про політику. Як жінка, Анна мене мало приваблює — дарма що зовні вона гарненька й тендітна, надто вже багато в ній усього хлопчачого. А от одружитися з нею я ладен хоч зараз.

Ґабріель розгублено кліпнув очима:

— А що з Марґаритою?

— До дідька Марґариту! — раптом вигукнув Філіп, знову схопився на ноги, але негайно ж сів. — Нехай її розігрують Оска, Шампань та Іверо. А я пас.

— Чому? — спитав Ґабріель, здивований таким бурхливим сплеском емоцій.

— А тому… Втім, гаразд. Поясню все до ладу. От скажи, хто така Марґарита?

— Як це хто? Наслідна принцеса Наварри.

— А що таке Наварра?

— Ну, королівство. Невелике, а проте королівство.

— Мені це не важить. Нащо мені наваррська корона, коли я претендую на ґалльську.

— Але ж саме шлюбний союз з Наваррою дає вам гарні шанси на ґалльський престол. Чи, може, я помиляюся?

— Тепер помиляєшся.