TextBook — Оце ж біда буде! — глузливо сказав Ґастон. — Справжнісінька траґедія.
— Ну, щодо траґедії ти трохи перебільшуєш, — сказав Філіп. — Але…
— Але в ліжку з високими жінками ти почуваєшся не дуже впевнено, — закінчив його думку Ґастон. — Що за дурниці! Далебі, не розумію: яка, власне, різниця, хто вищий? Особисто я ніколи цим не переймався.
Філіп зміряв поглядом довготелесу постать кузена і гмикнув:
— Певна річ! Навряд чи тобі випадало кохатися з семифутовими красунями.
Д’Альбре реготнув.
— Твоя правда, — здався він. — Про це я якось не подумав. Мабуть, мені не судилося пізнати, яке це задоволення — трахати дівку вищу за себе.
Філіп гидливо пирхнув. Попри свій великий досвід (а може, й завдяки йому), він усіляко уникав вульґарних висловлювань, коли йшлося про жінок, і без особливого задоволення вислуховував їх від інших.
Сімон, що весь цей час сидів на підвіконні, розмахуючи ногами і щось муркочучи собі під ніс, раптом виявив жваву зацікавленість темою їхньої розмови.
— А що? — запитав він у Філіпа. — Ти хочеш переспати з Марґаритою?
Філіп нічого не відповів і лише клацнув зубами, украй вражений безглуздістю питання.
Ґастон здивовано втупився в Сімона.
— Це ж треба… — скрушно промурмотів він. — Хоча я знаю тебе з пелюшок, часом у мене складається враження, що ти клеїш з себе дурня. Ні-ні, я певен, що це не так, а проте враження складається. Не говоритиму за інших, та особисто я не бачу нічого дивного в тому, що Амеліна гуляє на стороні. Ще б пак! З таким чоловіком…
Сімон почервонів від збентеження й розгублено заморгав.
— Ти мене ображаєш, Ґастоне. Ну, не здогадався я…
— А про що тут здогадуватися, скажи будь ласка? Передусім Філіп хоче одружитися з Марґаритою, і взагалі… Та що й казати! Хіба не зрозуміло, що коли вже такий запеклий баболюб, як наш Філіп, приїхав погостювати до такої чарівної шльондри, як Марґарита, то без палок-пихалок між ними ніяк не обійдеться.
— Заткни пельку, друже, — ввічливо порадив йому Філіп. — Тебе слухати гидко.
Ґастон осміхнувся і труснув головою.
— Бісова твоя делікатність! — промовив він, знизуючи плечима. — Просто не збагну, як у тобі можуть уживаються святенник та розпусник.
Філіп хотів відповісти, що розпусність буває різна і що розбірливість у словах ще не святенництво, та якраз цієї миті відчинилися двері з передпокою, і до вітальні зазирнув його паж д’Обіак — білявий хлопчина тринадцяти років з вічно всміхненим лицем і легковажним поглядом красивих оксамитових очей.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Принц Галлії» автора Авраменко О.Є. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ XXIV Гріхопадіння Матільди де Монтіні“ на сторінці 2. Приємного читання.