TextBook — Амелінко, рідна моя сестричко…
— Ні, Філіпе, — твердо мовила Амеліна. — Я більше не хочу бути твоєю сестричкою — ні рідною, ні двоюрідною. Я хочу бути твоєю коханою.
Філіп потерся щокою об її стегно. Крізь тонку тканину сорочки він відчував тепло живого тіла — такого звабного і жаданого. Амеліна куйовдила його чуприну; йому було трохи боляче і невимовно приємно, раз по раз він стогнав від насолоди.
— А знаєш, любий, ніхто не вірить, що між нами нічого не було. Навіть Ґастон. Коли наш лікар сказав йому, що я ще незаймана, брат довго реготав, потім розсердився, обізвав метра дурнем та неуком і трохи не прогнав його. Мені ледве вдалося умовити Ґастона, щоб він змінив своє рішення.
— Бідний лікар, — з усмішкою промовив Філіп. — За правду постраждав.
— А Сімон, дурненький хлопчисько, так і не второпав, що це він зробив мене жінкою.
Філіп, як і раніше, стояв навколішки й тулився до її ніг.
— У вас є син, Амелінко.
— Атож, є. Шкода, що не ти його батько.
— Сімон мій друг, — розпачливо прошепотів Філіп.
— А я твоя подруга і кохаю тебе. Над усе в світі кохаю. В дитинстві я так мріяла стати твоєю дружиною, та й Ґастон хотів, щоб ми побралися, і дуже неохоче віддав мене за Сімона.
— Але ж ти не заперечувала.
— Навіщо? Якби ж ти знав, щó я пережила, дізнавшись про твоє одруження з тією… з Ернанановою кузиною. Я була вбита горем, я думала, що помру, я не хотіла жити! А Сімон усе втішав мене, втішав… І взагалі, він такий милий, такий добрий, так мене кохає… — Раптовий схлип урвав її мову.
Філіп і собі схлипнув.
— Але ти… Ти завжди був для мене найкращим, найдорожчим, наймилішим, най… най… Господи! Та всі ці роки я жила однією лише думкою про тебе. — Вона схлипнула знову. — Коли померла твоя дружина, я була вагітна… На жаль!… І на щастя для Сімона… Інакше я б утекла від нього, приїхала б до тебе в Кантабрію, жила б там з тобою, як твоя коханка, і чхала б на всі плітки. Головне, що я була б з тобою.
— Мені тебе дуже бракувало, сестричко. Я часто думав про тебе, там, на чужині…
Амеліна здригнулася всім тілом. Філіп підвів голову і враз схопився на ноги.
— Амеліночко, не треба плакати, рідна моя. Все, що завгодно, тільки не це. Бо і я заплачу, я це вмію.
Очі його справді зволожніли. Він узяв її руку і провів нею по своїй щоці.
— От бачиш! Не треба, перестань, кохана.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Принц Галлії» автора Авраменко О.Є. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ XIII Амеліна“ на сторінці 4. Приємного читання.