Розділ «ХLVII»

— Сьогоднi зранку телефонував Густавссон, сказав, що у зв'язку з замахом на тебе найняв охоронну фiрму. Повiдомив офiцiйно про долю моїх витрат у зв'язку з цим.

— Надто гучно сказано, — заперечив я. — Вчепились якiсь п'яницi, що пiд крутих закосили. Довелось двiчi у повiтря вистрiлити. Через це ґвалт? Олено… А витрати? В разi чого згоден на себе взяти.

— Ти бездушна i жорстока людина, — прошепотiла Олена. — Абсолютно некритична, здатна втрачати здоровий глузд. Манiяк, не спроможний вчасно зупинитися.

— А ви? — зрештою зрадила i моя витримка. — А ви усi про що думали, коли наймали мене? Усi, хто хотiли знайти такого, що здатний? Усi ви ще недавно прагнули зовсiм iншого, а тепер один за одним бажаєте, щоб я зупинився! Чому зразу не казали, що настане такий момент? Чому одразу не попередили, що плануєте у детектив побавитися? Тепер i ти туди ж… Може, й тобi також не вигiдно, щоб спливла правда?

На якусь хвилину запала мовчанка, а потiм Олена крижаним голосом промовила:

— До цiєї теми бiльше не повертаємося. Нiколи. Вважай, як хочеш. Але запам'ятай. Я тобi не «усi». I якщо ти цього не розумiєш, можу лише пожалiти тебе. I мiсце тобi на «Бермудах», навiть не поруч з отим фермером, а у розвалюсi серед бур'янiв.

Бажання жбурнути телефон так, щоб порозлiталися мiкросхеми, виявилося настiльки сильним, що я ледве стримався. Тiльки з мiркувань, що трубка ще може нагально знадобитися будь-якої хвилини. Для справи, яка посiла головне мiсце у життi, а не розмов з жiнками, що вигадують собi кохання i у яких сiм п'ятниць на тиждень, а отже ось-ось вiдмовляться i вiд нього!

Знайти собi мiсце було важко. Покопирсавшись у багажнику, виловив забуту фляжку Андрiйовича i випив узахлин усе, що там залишалося. I однаково мiсця не знаходив. Мене покинули усi. Тепер уже геть усi.

I навiть…

I мiсце моє на «Бермудах»…

Прикро, що у пляшцi немає бiльше нiчого i я не можу напитися, щоб впасти у важке забуття. Зробити б це просто зараз, адже поки доїду додому, бiль трохи минеться i тодi «опускання» вiдбудеться вже свiдомо. А це не варто. За годину майже тверезий я вклався на диван i накрив голову подушкою. Там обертався клубок, який я мав би розплутувати. Але крутився вiн у протилежному напрямку так, що нитка, навпаки, намотувалась i намотувалась, вiд чого клубок дедалi грубшав. Нестерпне вiдчуття.

I провалюючись у сон, я не мiг уявити, що завтра удосвiта прокинуся з ясною головою, позбавленою жахливих клубкiв, зосереджено вип'ю каву i вирушу у поважному супроводi… так, на «Бермуди». Знову. Не через те, що жiнка, яка справдi не належала до «усiх», саме там визначила моє мiсце. Тому що цiннi iдеї, прозрiння, хоч як назви, даруються переважно тим, хто iде до кiнця.

До будинку Петра, жителя Гамар, ми пiд'їхали о п'ятiй годинi, коли той вже згорнув господарську дiяльнiсть i збирався випити чесно заслуженi сто грамiв. Вiн добре пам'ятав мене ще з часiв шмону, котрий вчинили мої колишнi колеги на «Бермудах» пiсля моїх останнiх знахiдок. Тому й не було потреби пред'являти йому будь-яких посвiдчень. Хлопцi ж з «Церберу» справили на нього неабияке враження. Двоє з них увiйшли зi мною до хати, оскiльки не мали залишати мене за жодних обставин. Петро i його дружина тiльки злякано зиркали на них.

— Петре, — попросив я, — будь ласка, пригадай одну рiч. Але точно пригадай. Ми їхали хто зна звiдки лише для того, щоб запитати тебе. Йдеться про важкий злочин. Усi твої покази знову ж таки фiгуруватимуть в офiцiйному слiдствi i я не хотiв би, щоб ти вiдповiдав за щось.

Той лише стурбовано кивав головою.

— Петре, — продовжував я, — ти давав свідчення, що бачив разом iз своїм кумом Андрiєм Чижем, як зранку двадцять третього березня письменник Чумак, ну, тобто чоловiк, фото якого тобi показували слiдчi, виїхав вiд Венцеля з ферми.

Той мовчки кивав головою.

— Петре, а за який час пiсля вашої появи у Венцеля Чумак вiд'їхав?

— Ну… хвилин за десять… — знизав той плечима. — А може за п'ятнадцять… Нi, за десять…

— А як так сталося, що ви з кумом з'явились у Венцеля саме у момент вiд'їзду Чумака? Пригадай. Чому ви саме тодi прийшли? У протоколах ви показали, що далi цiлий день щось робили в нього по господарству. Чому саме о цiй годинi прийшли до нього?