Розділ «ХXV»

— Якби ви були тим, хто без вагань порушує угоди, то не отримали б свого часу кульового поранення, не втратили б роботи i не опинились у становищi цапа-вiдбувайла.

— Бачу, що ви у курсi справ не лише Чумакових, але й моїх, — задумливо промовив я. — Але мова йде насамперед не про мене. Про вас.

— Ну, звiсно! — засмiялася вона. — Ще б пак! От я i хочу довести вам власну поряднiсть i потрiбнiсть. Щоб ви самi вирiшили, чи можна укладати зi мною угоди. Я казала при нашiй попереднiй зустрiчi, за яку менi, повiрте, соромно, що вела журналiстське розслiдування про зникнення Чумака вiд перших днiв. Це правда. I знаю я про нього багато. Причому такого, що невiдомо нiкому. Такi речi не фiгурували у слiдствi, яке вели вашi попередники, отож вони були позбавленi додаткових шансiв. I цiєю iнформацiєю хочу подiлитися з вами. I взагалi сприяти усiм, чим тiльки зможу, не вимагаючи нiчого натомiсть.

— Цiкаво, — не витримав я. — Але якийсь зиск все-таки ви повиннi мати?

— А зиск, — її iнтонацiї набули в'їдливостi, — я матиму, якщо ви не порушите вашої частини угоди, коли знайдете Чумака. Коли це станеться, я i тiльки я хочу мати прiоритетне право на висвiтлення цiєї подiї. Я вже казала про це. I ви пообiцяєте менi, що не дасте нiкому жодного iнтерв'ю. Жодного слова з перших вуст. Нiкому окрiм мене! Усi питання з пресою вирiшуватимете тiльки через мене. Це має бути моя монополiя!

Обличчя Свiтлани розчервонiлося, куртка злiзла з плечей i зараз вона не думала взагалi нi про що, крiм цього. Рука моя хоч-не-хоч потяглася до потилицi. Ще учора двоє поважних добродiїв, по вуха замiшаних у цiй справi, не надаючи, щоправда, вiдповiдних аргументiв, переконували мене, що Чумака вже давно немає серед живих i смiялися, коли я висловлював сумнiви щодо цього. Та, що сидiла навпроти, схоже, зiбралася доводити протилежне. Бiльше того, на вiдмiну вiд них вона вiрила, що я зможу його знайти. Або принаймнi вдавала.

— Добре вас хтось дiстав, — похитав головою я. — Якщо, звiсно, це не ваша чергова штучка. А чому вирiшили, що я його знайду? Досi нiкому цього не вдалося. Швидше за все Чумака вже немає серед живих. Чи вас вiн також влаштовує i у мертвому виглядi? Головне — ексклюзивний репортаж! Розумiю.

— Помиляєтеся, — злiсть i далi чулася у її голосi. — Помиляєтеся, Анатолiю. Якраз мене на вiдмiну вiд усiх вiн бiльше влаштовує живий. Ми давно знайомi. I навiть були один час близькими. Недовго, правда. Звiсно, вiн це давно забув. Я ще пам'ятаю.

— У жiнок на такi речi краща пам'ять, — згодився я.

— Я була ще зовсiм шмаркачкою. Першi кроки у журналiстицi. I одразу ж зустрiч із ним. Андрiй Чумак ще не був тодi навiть на десяту частину тим, ким є зараз, але самооцiнку мав неабияку. Тодi вiн дозволив собi спуститися з небес для кiлькох зустрiчей зі мною. I, можливо, саме завдяки їм я ще у тому вiцi подивилася на свiт iншими очима. Але крiм цього ми симпатизували одне одному і пiдтримували просто дружні стосунки ще майже рiк. Вiн i потiм часом телефонував у свята, аби привiтати. Бачите? Я довiряю вам i вiддаю iнформацiю, яка при вашому бажаннi може навiть завдати менi шкоди. Моя персона взагалi не фiгурує поряд з iменем Чумака. Нiяк. Ви ж знайомилися з матерiалами слiдства. Я не права?

— А де гарантiї, що ви говорите правду, а не вигадали це з якоюсь метою?

— З якою метою? — не зрозумiла вона. — Щоб ви подiлилися цiєю iнформацiєю зi слiдчими органами i мене почали тягати на допити? За те, що було «давно i неправда»… Вважаєте, менi це потрiбно? Бачите, я перша вам довiрилася. А щодо iншого… Ви ж можете зайти в Інтернет або просто навести довiдки у того ж Камiнського чи кого iншого — не менi вас вчити.

— Чому Камiнського? — вдав я нерозумiння.

— Та я ж пiд його теплим крильцем працювала, ви що, не знали? Майже десять рокiв. А тепер загризлася не тiльки з ним, а з усiма, з ким не варто було. Мене пiдставили. Зараз, вважайте, я взагалi без роботи — вишу в повiтрi. З НТI вигнали з ганьбою. Ви ж бачите, як на мене Камiнський дивиться. Спати спокiйно не може, розумiючи, що я ще тут, бiля справи Чумака кручуся. Є навiть судовi позови проти мене. А починався конфлiкт якраз iз Чумакової справи. Не хотiла я її вести так, як вказували. Камiнський — це ж марiонетка «Надiї»! А «Мрiя-ТБ» — для мене майже афера. Я там на випробувальному термiнi. Якби ви знали, чого я їм наплела i наобiцяла! I зараз у мене двi перспективи — тихенько пiти обпльованою з нiг до голови i поставити хрест на подальшiй кар'єрi або ж взяти конкретний реванш, такий, що нiкому мало не здасться. А це можливо, якщо ви знайдете Чумака, i я одноосiбно розпоряджатимусь iнформацiєю про це. Крiм того… я просто хочу його знайти. Ця людина, нехай лише у спогадах, все-таки залишається моїм другом.

Я сидiв i мовчки чухав потилицю. Усе, що розповiдала Свiтлана, так чи iнакше збiгалося з почутим вiд Камiнського та Гладкого. Тiльки була вона — принаймнi так виглядало — на протилежному боцi. I її думка про об'єкт мого розшуку була дiаметрально протилежною.

— Ну нехай, — промовив я. — Припустимо. Але давайте ближче до справи. Чим конкретно ви можете допомогти слiдству? Якщо дiйсно зацiкавленi у розшуку Чумака. Давайте вашi факти. Якщо вже я викликаю у вас таку довiру, то обiцяю вам, що оперуючи ними, зважатиму, аби не нашкодити вам. Я хочу зрозумiти, у чому ваша цiннiсть для мене, перед тим, як думати про можливу спiвпрацю. Розповiдайте, слухаю.

— Факти… — криво посмiхнулася Свiтлана. — Чи можна тi речi, якi я розповiм, вважати фактами… Це вже вам вирiшувати. Спробуйте мене зрозумiти. Я не фахiвець у справi розшуку. Але… Ну, коли немає за що зачепитися, коли вичерпанi усi можливостi… Повторю ще раз: десять рокiв тому я була близькою з ним. Усього мiсяць. I все. Але це був справжнiй роман. Короткий, але справжнiй. I коли люди на нього зважуються, то вiдкриваються один перед одним. Для нього цей роман також був справжнiм. I я, нехай не надовго, також була для Андрiя близькою людиною.

— Добре, я зрозумiв це, i що?

— Скажiть, чи доводилося вам пiд час слiдства спiлкуватися ще бодай з однiєю людиною, яка була б колись близькою з вашим об'єктом розшуку? — Свiтлана зробила паузу, упродовж якої багатозначно подивилася на мене. — Гадаю, нi. I всьому попередньому слiдству також не доводилося. I всi ви вже пiвроку шукаєте того, про кого нiчого не знаєте як про людину. Усе, що вам усiм вiдомо про Чумака, — це суто хронологiчнi факти. Куди i коли ходив, куди i коли їздив, що купляв, де видавався… Їх багато, але й вони вже вичерпалися. А до Чумака не привели.

Я сидiв i мовчки кумекав. Свiтлана мала рацiю. Дружина письменника сама заявила, що не була близькою зi своїм чоловiком, який жив у власному свiтi. Жодна з жiнок, що фiгурували у справi як свiдки, не сказала — так, я була його коханкою чи то пак подругою, i менi вiн вiдкривав свою душу, свою внутрiшню суть. Усi пiвроку дiйсно шукали людину, не знаючи її внутрiшнього свiту, думок, бажань. Факти давно вичерпалися. А дорога у цей внутрiшнiй свiт була заказана. Саме про неї i вiв мову Андрiйович, коли радив покопирсатись у його творчих та мисливсько-рибальських струнах. Саме там i, можливо, навiть ще глибше, належало шукати розгадку таємницi зникнення Андрiана Чумака.