Розділ «II»

— Полiтикою якось не цiкавлюся, — я похитав головою. — Але чув про цi речi. То що з Чумаком?

— Поки невiдомо, — промовив Андрiйович. — Звiсно, Чумак — не Гонґадзе, але слiдство велося ретельно i навiть бiльше. Адже справа також резонансна. Займався i наш обласний вiддiл у тому числi. Як-не-як Чумак приписаний у нас, хоча мешкав переважно у столицi. Займалися фахiвцi з мiнiстерства, справа була на контролi у мiнiстра. Словом, результатiв не досягли. Жодних. Слiдство перейшло у пасивну фазу, як зазвичай, ти знаєш. Розумiєш, у чому проблема? Чумак жив дуже цiкаво: мiг зiбратися i поїхати за кордон на мiсяць-два. Мiг забитись кудись у глушину, щоб нiхто не заважав писати. От зiбрався вiн, уяви собi, i поїхав на полювання. Принаймнi так каже його дружина. Ранiше подiбне траплялося не раз. Запакується реманентом i їздить не знати де. Мiг i на Днiпровський лиман податися, мiг i на Волинь, а звiдти пiд Одесу, бо там, бачте, гуси на рисових полях. Така натура схиблена на подорожах. Та й фiнанси дозволяли. Мiг телефонувати, а мiг i не телефонувати. Розумiєш? Словом, схаменулася його жiнка тiльки через три тижнi. Почала дзвонити — телефон «поза зоною». Почекала ще трохи. У них специфiчнi стосунки у сiм'ї. Ну, словом, не все гладко. Тодi до друзiв i знайомих, до видавцiв i продюсерiв… Виявилося, вiн зник для всiх. Заявила до мiлiцiї. От і почався справжнiй глум.

Колишнiй мiй шеф, що i зараз обiймав посаду головного експерта при обласному управлiннi внутрiшнiх справ, красномовно подивився на мене.

— I що ж далi?

— Пошукали, як я й казав, потрубили у засобах масової iнформацiї — от, панi Свiтлана з паном Камiнським не дадуть збрехати — й усе трохи вляглося. Уже пiвроку. Щоправда, дружина не заспокоїлася, як i тi, кого тут бачиш. Одразу пiсля визнання нами неудачi i переходу слiдства у пасивну фазу вони найняли для розшуку детективну фiрму «Меркель». Два мiсяцi шукали вже «приватники». Зауважу, маючи на руках усi офiцiйнi висновки i результати, яких досягли ми. I знову нiчого. Зовсiм нiчого, розумiєш? Чумак наче крiзь землю провалився. I не тiльки вiн, усе наче у воду кануло. Машина, реманент мисливський, пес… Ну все! Телефон, ноутбук, словом, усе зникло, наче в прiрвi. За пiвроку нiщо нiде не спливло.

— Цiкаво, — промовив я, згадуючи, що дiйсно не раз чув у новинах щось таке, але не надавав цьому значення. — А я тут до чого?

— А до того, — промовив Андрiйович, — що цi добродiї через мене, як твого колишнього начальника, а в даний час, сподiваюся, доброго приятеля i шанувальника твоїх талантiв, що вiдкрилися так несподiвано, пропонують тобi долучитися до пошукiв. Звiсно, за пристойну платню i солiдну винагороду у випадку успiху.

— Менi?!

Отакої…

— Андрiйовичу, я взагалi не розшукiвець, якщо вже на те пiшло. Взагалi не фахiвець! Кримінальний експерт середнього рiвня, що давно втратив професiйнi навички.

— Ну, не треба так категорично, — скривився вiн. — Почнемо з того, що ти експерт з величезним досвiдом i здiбностями, притаманними саме розшукiвцю. I багато рокiв пропрацював у карному розшуку. I на моїй пам'ятi не одна справа, коли ти як експерт вiдкривав очi слiдчим багато на що. Усе це я пам'ятаю. Беру до уваги й те, що пiсля прикрої неудачi, яка змусила залишити роботу, ти не зовсiм дистанцiювався вiд цих справ. Твої детективи читав не лише я.

— I я читав. За вчорашню нiч «проковтнув» останнiй, — Кушнiр багатозначно глянув на мене. — I вважаю, що таке можна друкувати не за спонсорську допомогу, як зробили ви, а нормально, у солiдному видавництвi i при цьому розраховувати на прибуток i навiть визнання. До речi, у нас буде час про це поговорити.

— То, може, давайте краще одразу про лiтературу? — пiдхопив я. — А Чумака нехай вiдповiднi служби розшукують.

— Додам i те, що ти затятий мисливець i рибалка, — гнув далi Андрiйович. — I хтозна чи це часом не основне. Вiн також сильно «страждав» цiєю «хворобою». Захоплення серйозне i специфiчне. Кому, як не тобi з розумiнням покопирсатися у його життi? Раптом i виловиш щось. Ну а стимул у тебе є. На пенсiю у твоєму вiцi нелегко живеться. Що скажеш, Толю?

— А що я скажу? — у мене в головi справдi не вкладалася суть цiєї божевiльної пропозицiї. — Я взагалi вас не розумiю. Органи активно шукали бiльше двох мiсяцiв. Не формально шукали, а iз залученням усiх можливих ресурсiв. Потiм ще два — найвiдомiша детективна агенцiя. I нi чорта не знайшли. А я отак-от вiзьму й знайду. Пiсля усiх. Майже дилетант. На додачу — iнвалiд. Вам самому не смiшно?

— Ну, щодо дилетанта — це вже занадто з твого боку, — обурився Андрiйович. — Я i так тобi комплiментiв накидав, а ти ще нариваєшся. А щодо iнвалiда… Кажуть, ти щодня три кiлометри пробігаєш. А на подвiр'ї у тебе штанга лежить. Не донька ж її тягає, напевно…

— Звiдки ви знаєте? — рот роззявився сам собою.

— Тож твоя iнвалiднiсть для мене «паперова». А про те, що сам… Не сам. Матимеш помiчникiв. Хлопцi надiйнi i навiть з деяким досвiдом. Ну а те, що iншi структури працювали марно… То це також результат. I всi їхнi здобутки будуть у твоєму розпорядженнi, на них ти зможеш спиратися i по тих слiдах не бiгати. Уже є неофiцiйна домовленiсть зi слiдчим справи майором Прокопчу…

— Якi здобутки?! — нiсенiтницi, що вiн верз, починали мене дратувати. — Андрiйовичу, я вас не розумiю зовсiм. При усiй повазi до присутнiх, якби це вони вели таку мову, я б ще зрозумiв. Ви ж компетентна людина! Ви що хочете, аби я вiв слiдчi дiї? Отак-от взяв i почав? А хто менi дозволить? Хто я такий?

— Поки що нiхто, — не заперечив Андрiйович. — Але у випадку згоди тобi оформляють лiцензiю на приватну детективну дiяльнiсть. За максимально короткий термiн. Як — це вже не твої клопоти. Ти не понесеш до чиновникiв жодного папiрця. Так я кажу?