Розділ І. Відень, 1683 рік

– О, God, який запах. Готуйте, пане Юрію, і мені чимшвидше філіжаночку, бо не витримаю – помру, – почав благати гер капітан.

Гості сіли просто тут, на кухні, за стіл. Вони із пересторогою спочатку вдихали аромат, вдивлялися, спробували пригубити, однак напій був дуже гарячий.

– Не бійтеся, мої друзі, – закликав Франк. – Сміливіше. Скуштуйте – і ви зараз же відчуєте, як по тілу вашому розіллється приємний потік, так ніби скуштували божественного нектару.

Гості зробили по кілька ковтків, увесь цей час Амбросій дивився на них, чекаючи їхнього «вердикту». Пан Юрій тим часом обернувся до кухоньки, готуючи нові порції.

– Дас іст гуд! – почав махати головою один з гостей, вони з капітаном посміхнулися один одному. Тоді увагу перевели на другого.

– А мені не дуже. Аромат – хороший, а от смак – ні до чого, гіркий дуже, – мовив другий гість.

– Смак можна пом’якшити, додавши цукру й молока. Моя дружина завжди так снідає, зробивши собі горня кави з цукром та молоком та взявши печиво чи рогалики, – сказав від плити Юрій. – Попивши зранку кави, будеш бадьорим цілий день. А ще таким гарячим напоєм можна зігрітися холодними осінніми чи зимовими вечорами.

Гість іще раз надпив, скривився:

– Як на мене, то є два види напоїв: одні – щоби втамувати спрагу, інші – щоби поліпшити собі настрій. Як на мене – то краще пиво чи вино.

Амбросій тут же заперечив:

– А ти, друже, не порівнюй. Це різні речі.

Він іще довго переконував свого товариша, вони говорили й пили каву. Нарешті, гість, якому напій спочатку не сподобався, мовив:

– Справді, відчуваю, що кава мене збадьорила. А ще присмак у роті залишається дуже добрий. Я радитиму своїм друзям, аби приходили до пана Юрія на каву.

Кульчицький і Франк посміхнулися один одному, підняли свої філіжанки й стукнулися легенько ними.

– Приготування кави ми бачили, а от із чого ті пахучі зерна зроблені?

– А це вже нехай буде моєю таємницею, моїм рецептом, – посміхнувся Кульчицький.

– Ви б, панове, закинули в ратуші слівце за нашого пана Юрія. Він пооббивав уже всі пороги, та ніяк не може добитися до бургомістра, аби дав йому ліцензію на відкриття першої кав’ярні тут у нас, у Леопольдштадті. Оце було би славно! Кожен бажаючий міг би собі зайти та випити кави! – вигукнув Франк.

Гості задумалися.

– Ми б могли, та тільки є одна річ, через яку зараз не дуже зручно підходити із цим до бургомістра чи цісаря. Річ у тім, що султан турецький Мухамед IV збирає військо, аби напасти на Відень. Він хоче пів-Європи поставити на коліна. Тому не думаю, аби цісар зараз згодився на відкриття турецької кав’ярні.

Це була погана новина.