Розділ «Пролог»

– Чи знаєш ти, синку, що це?

– Макогін.

Батько спохмурнів, але цього разу не збештав за необережне слово і вуха не надер. Пояснив терпляче:

– Наші заздрісники називають нас «макогонами» через наші права шляхетські. І права ці – тут.

Батько вийняв грубий корок, прироблений зверху. Деревина всередині колби була видовбана, натомість там були встромлені сувої паперу, скріплені різними печатками і замотані у шовк.

– Ось це наші права і привілеї. Це наша честь. А свою честь, синку, шляхтич шанує більше, ніж власне життя.

Батько обережно склав усе на місце і сховав у скрині. Зачинив віко.

– Тату, а розкажіть ще раз про нашого діда! – попросив малий Юрко.

– Але ж я вже розказував…

– Ще хочу послухати…

Батько посміхнувся, узяв малого на коліна, закрутив вуса і почав свою розповідь:

– Настали тривожні часи, коли татарські орди плюндрували наш край, а людей гнали у полон. Ординці завжди нападали раптово, коли їх ніхто не чекав. Люди розбігалися, ховаючись у лісах та болотах біля Дністра. Та найбільше кульчичани збігалися до своєї церкви, аби за її валами сховатися від хижих степовиків.

Такий напад стався і цього літнього дня. Забили тривожно дзвони на церкві мучеників Флора і Лавра, попереджуючи околицю про небезпеку. Тільки люди зачинили за собою браму – тут же до валів церкви прискакали вершники на низьких степових конях, із луками та кривими шаблями. Вони запалили село, пограбували хати господарів. Тепер ординці обложили церкву, щоб узяти її штурмом та нахапати собі хоробрих кульчичан у ясир.

Шляхта готувалася до відсічі.

– А шо, пани-брати, чи готові показати бусурманам зуби?! – гукнув до оборонців отаман.

– Готові, отамане! – дружно відповіла кульчицька шляхта.

– І не тільки зуби, а ще й шаблі покажемо, – докинув котрийсь дотепник.

Тут малий Юрко засміявся, батько ж продовжив свою розповідь:

– Добре. Та найперше треба вивести звідси жінок, дітей та Святі Дари з церкви, щоб їх не осквернили агаряни. Ану, баби, гайда по єдній до липи. І ви, панотче, ідіть. Візьміть дарохранительницю. Не забудьте нічого: ні Євангеліє, ні хреста, ні антимінса. Та ви й самі знаєте, – роздавав далі команди отаман…

Під старою липою був підземний хід. Саме тим ходом і мали зараз рятуватися жінки та діти, а чоловіки повинні прикрити їхній відступ.