Розділ ХІХ

Дорошенко посміхнувся:

– А хіба ляхи багато добра на Україні зробили? Хіба мало козаків порізали та на палі пересаджали? Он, батько короля польського, що колись виробляв на Україні, як мордував люд православний! Чим він кращий за татарина чи турка?! Або московські бояри… Хіба ж вони, паскудники, козаків не нищили? Як згадаю містечко Срібне, що ті катюги там поробили за гетьмана Виговського, то жити не хочеться. То чим вони кращі за бусурманів? Ні, султана не відречуся.

Він враз вибухнув почуттями, наче вулкан. Де й дівся його внутрішній спокій, очі його зблиснули лютим вогнем, кулаки стиснулися. Дорошенко навіть підняв правицю, аби стукнути по столі, однак передумав – пожалів стіл.

Запорожці перезирнулися, сказав Гоголь:

– Султан не буде кращим ні за царя, ні за короля. Йому також козаки – як кістка в горлі. Згадай, пане гетьмане, що вони виробляли на Поділлі, як обертали церкви на мечеті, як забирали малих дітей у ясир і молодих дівчат собі у гареми. Побачиш, люди відвернуться від тебе.

Підтримав його і Кульчицький:

– Півмісяць не повинен здолати святий хрест. Буде велика битва, і хрест має перемогти. Турки вже не мають такої сили, як колись, рано чи пізно вони програють від об’єднаної Європи. Тож треба добре подумати, на чий бік ставати, до якого табору тягнути Україну.

Дорошенко набрав повітря у груди, аби відповісти, однак тільки втомлено видихнув:

– Добре, що пропонує Сірко?

– Кошовий вдарить на Крим, аби не допустити Селім-Гірея до турків. Ти також не виступай зі своїми козаками, сиди на Україні. А там уже Бог розсудить.

Порада була слушна, Дорошенко замислився. Було видно, що мудрий гетьман і сам багато думав над тим, не одну ніч недоспав. Таке саме рішення крутилося у нього в голові, і запорозькі посланці тільки підштовхнули його до нього.

– Гусейн-паша від Собеського не виграє. Я вже двічі схрещував свою зброю із гетьманом Яном – добрий воїн. От якби він став королем, то пришпилив би хвости магнатам, і Україна б зітхнула полегшено.

Мовив Іскра:

– А він скоро і стане. Вишневецький дуже хворий, напевне надумав помирати. Якщо Собеський виграє війну з турком – бути йому наступним королем. У Війська Запорозького договір із ним: ми допомагаємо йому із турками – він віддає нам Правобережжя.

Дорошенко сказав задумливо:

– Чи так, чи сяк, а булаву треба буде складати перед вражим Ханенком.

– Не перед Ханенком, а перед козаками. Сірко уже написав Ханенкові, аби віддав булаву і бунчук, – не годен він гетьманом козацьким бути. Нову раду скличемо – нехай товариство гетьмана обирає, – сказав запальний Палій.

Дорошенко знову замислився.

– Самойлович по-іншому каже. Он, посланця надіслав, аби я зрікся турків і булаву віддав Ханенкові.

– Ханенкові? – перепитав Іскра і перезирнувся зі своїми товаришами. – Попович, певно, з дуба впав. Сам булави не хоче, а велить Ханенкові передати?