Розділ ХVІІІ

– Пугу-пугу! – гукнув він запорожцям просто від брами.

– Слава!!! – враз заревіло козацьке коло замість відповіді на запорозьке привітання. Братчики очам своїм не вірили, не тямили себе з радості. Вони обіймалися, вигукували, хтось навіть свиснув і пальнув з пістоля у повітря, за ним і інші стали палити, вітаючи отамана.

Він підняв руку – козаки знову стихли.

– Чолом вам, пани-брати!

– Чолом, батьку! – відповіли всі дружно.

– А що то за сходка така у вас? Чи, може, ворог де близько, чи чорна рада?

– А таки рада! – гукнув хтось. – Кошового обирати будемо!

– Чим же вам ваш старий кошовий не вгодив?

– Усім вгодив, батьку. Та тільки повернувся славний Сірко ніби з того світу! Сірка кошовим!!!

– Сірко, Сірко – наш батько!

– Булаву Сіркові!!!

Братчики загукали зі всіх боків так, що земля сколихнулася, а Чортомлик і Скарбна аж зупинилися, озирнулися, чи не кінець світу це настав. Кошовий, що тримав булаву за відсутності Сірка, зараз же вийшов із натовпу, зняв шапку та вклонився товариству. Тоді вклонився Сіркові і передав булаву отаманові у руки. Той уже спішився, також скинув шапку. За козацьким звичаєм, отаман мав тричі від булави відмовитися. Сірко так і зробив – відіпхнув булаву від себе. Що ж тут почало робитися…

– Бери, бери булаву, превражий сину!

– Бери, а то палицями поб’ємо, як собаку!

– Витрясемо з тебе іродову душу!

Натовп так зло гудів, кричав, що Сірко більше не наважився відмагатися від булави, як велів цей звичай, а взяв її на радість козакам.

– Слава!

– Пануй, батьку!!!

Вечір настав швидко. Корчма в передмісті Січі ходила ходором – запорожці гуляли. Не було зараз посту, не було походу, зате була добра оказія. Тож козаки виспівували й витанцьовували, скільки бажала їхня вільна козацька душа. Музики різали на скрипках, бубнах і цимбалах, а Миколай Бакалець їх ще більше заохочував:

Ти, музико, добре грай,