Розділ ХІV. Очаків. Оттоманська імперія

– Он двір. Там невільники в сараї, а ще у двох льохах під хатою. Тільки обережно, там багато слуг, що можуть взяти зброю.

Козаки спритно розбили браму і влетіли на подвір’я. Минуло досить багато часу, доки звідти почувся лемент, котрий зараз же згас. Втім, Юрієві не було часу дослухатися: він вів козаків далі, а вони розпорошувалися по всіх подвір’ях беїв. Найпершим їхнім завданням було визволити невільників, а вже потім – здобич. Останнім влетіли до Сулеймана. Доки Кульчицький забіг у двір і допомагав звільнитися невільникам, у будинку зав’язався бій: господар зі слугами стали на захист свого майна зі зброєю в руках. Ех, дарма вони це затіяли…

Коли Юрій із козаками та визволеними невільниками уже покидали це подвір’я, він побачив на порозі дому Сулеймана: той лежав на спині, широко розкинувши руки. Був поранений: із грудей стирчав обрубок його власного ятагана. Кульчицький зупинився, став над ним. Турок саме хлипав, ловлячи ротом останні ковтки повітря. Юрієві стало трохи ніяково: ще недавно цей чоловік пригощав його кавою… На щастя, він довго не мучився: ще раз хлипнув і відійшов, подарувавши Кульчицькому на прощання ненависний погляд.

– Ти ж би добровільно своїх рабів не віддав, правда ж? – запитав Юрій уже мертвого Сулеймана. – От і маєш тепер.

Турки почали огризатися, коли запорожці уже відходили. Почулися постріли, перестрілка.

– Он, он він! – раптом крикнув Воротило.

В одному з дворів, де щойно «господарювали» запорожці, показався чоловік з мушкетом.

– Вважай!

Воротило тільки встиг смикнути Кульчицького за рукав, як тут же гримнув постріл.

– Собака!

Петро, тримаючись за груди, задкував. Кульчицький вистрелив у відповідь, але турок уже встиг сховатися. Воротило осів.

– Ти що, братику? – кинувся до нього Юрій.

– Поранений! – гукнув Залога, що теж був поруч. Вони підхопили Петра на руки і поволокли у бік «чайок». Решта запорожців також відступали, прикриваючи відхід визволених полоняників. Уже на пристані вони дружно сіли у свої бойові човни, перед тим пустивши туркам червоного півня: пристань, а з нею і кілька міських хат зайнялися ясним вогнем.

– Оце вам, вражі бусурмани, козацькі подарунки, – мовив Сірко і мовчки розкурив свою люльку від очаківської пожежі.

Його «чайка» відпливла останньою, а тоді ціла козацька флотилія посунула далі лиманом, щоби потім увійти у Дніпро. Там уже їм будуть не страшні ані турецькі кораблі, ні ядра, ані стріли.