Розділ без назви (42)

Окрему проблему створював також найменший син Анни і брат Стодолі Володимир (Влодко), який хоч був ще дитиною, а проте бачив, чув і знав не менше за багатьох дорослих. Знав чимало наших людей в обличчя, був свідком арешту матері та сестри, за­пам’ятав тих боївкарів, які переводили арешт. Відтак Влодко міг всипати і їх, і тих підпільників, котрі заходили до Мандзюків раніше. Отже, через нього постраждали б не лише наші бойові друзі, але і їхні родини, тобто й такі само діти. Чим же Влодко ліпший за них? До того ж він один, а їх багато.

Ми були впевнені, що оперативники Тернопільської УМГБ сповна використають малого у своїх агентурних цілях. Нам добре відомо, як більшовики безсором­но залучають дітей, особливо безпритульних сиріт, для боротьби з нами. Вони засновують цілі вишкільні центри, куди добирають дітлахів з дитбудинків, сиротинців і вимуштровують із них шпигунів. Потім ці діти, перевдягнуті в жебраків чи пастушків, ходять полями, лісами та селами й вистежують повстанців.

Отже, ми й тут мусили взяти за вищу засаду добро справи, винісши вмотивований вирок — ліквідація.

Постій, дня 3. ХІ.1947 р. «579».

Я чув, як у моїх скронях шумує кров.

Окрім суворих присудів, щось іще різонуло мене по живому в логічних висновках «579-го». Я знов пробіг очима щільно надрукований текст і зачепився за фразу: «І це при тому, що вона знала про підступний намір Стодолі захопити провідника Бу­ревія». Я спотикався об цю думку ще тоді, коли провадив переслухання Міська. А після невдалого атентату на Стодолю, коли вони обоє — і Місько, й Стодоля — щезли невідомо куди, мене ця думка переймала дедалі гостріше. Тепер вона знов випірнула з якогось чорного споду моєї свідомості. Як м’яч із води — що глибше його занурюй, то з більшою силою він виринає на поверхню.

Ось вона, ця крамольна приблудна думка: «А раптом Стодоля не збирався захоплювати Буревія? А що, коли він справді, задубівши з гранатою в зубах у багні, не з власної волі потрапив до рук більшовиків і вдав, що здається, а далі вже змушений був вести свою особисту гру з ворогом. Водив шміраків за ніс, обіцяв їм зловити Буревія, вигадував що завгодно, аби лиш москалі після розгрому трощі не тероризували людей, не робили ревізій, не стягували репресій на довколишні села над Стрипою. Інакше чому він не перевірив, чи Місько копає криївку в Рогальського для Буревія? Досвідчений есбіст і конспіратор, Стодоля мусив би в першу чергу пересвідчитися, чи Місько готується до зустрічі з Буревієм, чи тільки напускає туману задля якоїсь афери».

Не перевіряв, не цікавився. То що ж це за безглуздя таке?

Зайшов Броз. Мені здалося, що його очі почер­воніли.

— Прочитав? — спитав він.

— Так.

— Все правильно?

— Окрім одного.

— Тобто?

— Влодко…

— Що Влодко?

— Можна було щось придумати.

— Наприклад?

— Вирок уже виконано? — спитав я.

— Так.