Розділ без назви (42)

Арештована Михайлина Стасів, псевдо Волошка, складала зізнання добровільно, переважно правдиво, хоча замовчувала деякі невигідні факти стосовно людей, причетних до справи Стодолі. Слідство підтвердило, що сама вона практично стала агентом УМГБ від серпня 1947 року. Будучи нареченою зрадника Стодолі й дізнавшись про його перехід до більшовиків, приховувала цей ганебний і вкрай небезпечний для Організації вчинок.

Після того як вона зустрілася зі Стодолею, мала всі можливості повідомити про нього комусь із підпільників, але навіть не думала цього робити. Більше того, щоб увести людей в оману, вона проливала фальшиві сльози за начебто загиблим нареченим.

Коли вже стало відомо про зраду, вона намагалася вигороджувати Стодолю, взявши від нього небезпечну і шкідливу думку про те, що можна перейти до ворога і при цьому нікого не всипати, що зрадник може керуватися якимись шляхетними намірами. Своє улюблене гасло «Ціль освячує засоби» арештована вживала для виправдання злочинних дій. І це при тому, що вона знала про підступний намір Стодолі захопити провідника Буревія.

Слідство показало, що колишня підпільниця заломилася морально. Вважала, що Організація слабка, знекровлена, кращі люди погинули і подальша боротьба в таких умовинах безцільна. Наші жертви, покладені на вівтар майбутнього, вважала марними.

Використання її в Тернополі як нашого агента підлягає сумніву, оскільки вона не зреклася зрадника Стодолі, постійно зізнавалася, що кохала його навіть після того, як він перекинувся до ворога. До того ж у Тернополі похований Стодоля, могилу якого вона неодмінно провідувала б, адже досі вважає, що його зліквідували без достатніх на те причин. Навіть в останній момент вона намагалася попередити сестру Стодолі Марію, аби та швидше втікала до УМГБ в Тернопіль. Тому відпускати арештовану до більшовиків ризиковано і небезпечно, позаяк вона знає дуже багато і може завдати Організації невиправної шкоди.

Маємо справу з тим випадком, коли необхідність у ліквідації агента сумніву не підлягає».

Такий присуд було винесено Михасі. Остаточний і беззаперечний.

Та не він мене вразив у самісіньке серце. І не смертний вирок Марійці, який у своїх висновках був схожий на попередній: знала, мовчала, приховувала, виправдовувала. Ці вироки були очікувані, тому не такі приголомшливі. А ось цей!

«…Спершу СБ не мала жодного наміру ліквідовувати всю родину Стодолі до кореня. Адже й інструкція Організації наголошує, що родина не несе відповідальності за злочин одного її члена. І це правильно, але, на нашу думку, тільки в тому разі, якщо інші члени родини прямо чи опосередковано не причетні до переступу. У нашому ж випадку справа мала інакший вигляд, тому ми підійшли до цього питання під оглядом співучасті. Тобто обставини склалися так, що ми мусили найперше взяти вищу ціль, а саме: убезпечити Організацію від подальших загроз з боку людей, які вороже налаштовані проти революційного підпілля і нашого руху.

Тому, окрім Ярослава (Сума) та Марії Мандзюків, була доконечна потреба зліквідувати і їхню матір ­Анну. Спершу не було найменшого наміру заарештовувати цю старшу жінку, але вона повелася вкрай агресивно і непередбачено. Озлоблена смертю своїх синів, Анна Мандзюк відкрито виступила проти цілого підпілля з погрозами та нахвалянням видати всіх, кого знає. Вона і в Раковці, і в Багатківцях, і в Соснові всім казала, що її Василя вбили наші задурно. Зустрівши Теклю Куряник, яка пасла кіз на вигоні, Анна таке говорила:

— Мого Василька забили наші, бо хтіли його поста. Він був високим провідником, то заздрісники його застрілили, аби їм легше сі дихало.

А Пилипові Гишці казала, беручи воду з його ­студні:

— Най тепер вважають гироди, за Василька й Славка я їм не змовчу, всіх до їдного всиплю. Я знаю, де вони сі ховають.

Анна вже всім так допекла погрозами, що люди стали її боятися, обминати, а стрівши кого-небудь з підпілля, запитували:

— Чого та відьма досі на волі ходить? Чи ви хочете, щоб ми через неї всі на Сибір загриміли?

І то не лише в Раковці, а по всіх довколишніх селах пішла вимога ліквідувати родину Стодолі. Селяни вже прямо казали:

— По якому це воно виходить? Через них стільки найкращих людей погинуло, а вона ще й далі застрашує. Бо знає усе про нас.

І справді, Анна Мандзюк відала дуже багато. За три роки свого переховування вона квартирували по хатах відданих нам людей, виконувала деякі доручення Організації. Перед нею не конспірувалися повстанці, котрі приходили до Василя (Стодолі) та Славка (Сума). Усі вони тепер опинялися під загрозою.

Крім того, не було сумніву, що Анною займеться Тернопільське УМГБ, яке вже обробляло її дочку Марію та майже невістку Михайлину Стасів, а її брат Олексій Пронишин (Гак) — той уже давно працював із гебістами. Це теж становило велику загрозу на­шому рухові.

Тому ухвала революційного суду тут збіглася і з волею громади, і з очевидною необхідністю.