Розділ без назви (39)

— Де ви його бачили звіддалік?

— Біля Багатківського цвинтаря. Коли він приходив до Василя.

— Ви шкодуєте, що Місько загинув?

— Він убив мого брата.

— А коли ви востаннє зустрічалися з Сірком?

Марійка зморщила чоло, і її маленьке, як долоня, лице постаріло.

— Може, з тиждень тому.

— Де ви його бачили?

— Він приходив до нас додому в Раковець. Хтів передати мені перстень від Міська. Я не взяла.

— Ми про це знаємо, подруго Веселко. Нас більше цікавить, де і коли ви бачили Сірка раніше. Після того, як дізналися, що ваш брат є зрадником.

— Це було десь у середині серпня. Я йшла на цвинтар, де на мене чекав Василь, і несподівано зустріла Сірка. Але він вдав, що не бачить мене…

Я важко сковтнув. Потім спитав:

— Може, Сірко також зустрічався на цвинтарі зі Стодолею?

Якби вона це підтвердила, я б не повірив. Але Марійка сказала:

— Не знаю. Я тільки бачила, як він ішов від цвинтаря.

Маєш! Маєш, чоловіче, ще одну загадку.

— Це все, що ви можете сказати про Сірка?

— Все.

Зрештою для мене цього було достатньо.

Я, м’якосердий, мабуть, таки не годився на слідчого СБ. Мені конче треба було поговорити з Сірком. Без протоколу. По-дружньому. Що ти, скурвий сину, робив на цвинтарі?